За6ирай її. Взагалі, це ти виHна в тому, що я не зробила тоді aб0pт. А тепер моє життя вщент зiпcoвaнe

З Вікторією ми познайомились на роботі – разом працювали на швейній фабриці. Батьки дівчини давно пoвmиpaлu, жінка часто приходила в наш дім у гості. У мене вже три роки була своя сім’я, а от з дітьми не складалось поки що. Мабуть, потрібно було просто зачекати й не пришвидшувати події. Віка зустрічалась з молодим хлопцем старшим від неї на 5 років. Їй на той час виповнилось 24. Чоловік ще тоді здався мені несерйозним.

Через чотири місяці помітила, ніби Вікторія чимось засмучена. Запізнювалась на роботу, кудись виходила, було видно – жінка щось приховує. Як стало відомо, дівчина завагітніла від свого хлопця, але той сказав робити аб0рт, бо не хоче серйозних стосунків. Того й треба було чекати.

Вона довгий час вагалась, однак я відмовила її робити такий необдуманий крок, адже добре знаю, наскільки важко завагітніти. Оскільки батьків Віка не мала, тож я чим могла, тим допомагала подрузі.
Вікторія народила здорову, красиву дівчинку. Ми з чоловіком привозили їй засоби для догляду за дитиною, все необхідне харчування.

Приїхавши знову до подруги, побачили, як дитина зах0диться від nлачу, а вона спокійно спостерігає, погойдуючи колиску. Вигляд Віки був втомлений. Я одразу ж кинулась до маленької, взяла на руки й почала заспокоювати.

– Вона вже мене дістала. Весь час плаче, кричить, скільки можна! – ніби відрізала подружка.
– Це ж дитина, ти тільки глянь, яка в тебе хороша дівчинка! – тримаючи на руках немовля, відповіла я.
– То забирай цю хорошу з моїх очей, допоки я не наробила дyрHиць. Готова просто на все, тільки б не чути цього крику, – сказала жінка.
– Ти жартуєш?
– Ні. Інакше я віднесу її в інтеpнат. Забирай і роби з нею, що хочеш. Взагалі, це ти винна в тому, що я не зробила тоді аборт. А тепер моє життя вщент зіпсоване.

Зрозуміла – Вікторія справді готова віднести дівчинку, лиш би позбавитись її. Я не могла цього допустити.
Усю розмову чув мій чоловік, він теж був ладний хоч вже забрати крихітку від цієї горе-матері. Швидко зібрали речі та поїхали звідти, забравши нашу довгоочікувану донечку. Такого подарунка долі годі було й чекати. І хто знає, як би склалась подальша доля дитинки, якби ми не забрали її.

Біологічна матір написала відмову, а ми оформили усі необхідні документи для всиновлення дитини. Ось так подруга народила мені дитину. Нехай мати вона нікудишня, але я вдячна їй за мою доньку.

Дівчинка підросла, а ми нарешті почули такі бажані слова “мама” і “тато”. Ну хіба це не щастя? Хтось готовий життя віддати, щоб стати батьками, а комусь, бачте, діти заважають жити. Кожному своє.

Оцініть статтю
Дюшес
За6ирай її. Взагалі, це ти виHна в тому, що я не зробила тоді aб0pт. А тепер моє життя вщент зiпcoвaнe
Дюшес
Privacy Overview

This website uses cookies so that we can provide you with the best user experience possible. Cookie information is stored in your browser and performs functions such as recognising you when you return to our website and helping our team to understand which sections of the website you find most interesting and useful.