ЛЮБОВЬ ОКАЯННА
Що тепер буде? схвильовано промовила Олеся, скоріш до себе, ніж до коханого.
Та що? Пошлю до тебе сватах. Чекай, спокійно відповів хлопець.
Олеся повернулася з побачення (яке згодом перевернуло її життя) радісна та загадкова. Двом молодшим сестрам розповіла у деталях про зустріч із Ярославом.
Сестри знали: Олеся божевільно закохана в нього. Ярослав обіцяв одружитися восени, після жнив.
А тепер, після близького побачення на сіновалі, він просто зобовязаний був зробити пропозицію.
Та ось Поля вже пусті, зерно в коморах, наближався Новий рік, а сватах як не було, так і нема.
Мати Олесі, тітка Марічка, помітила зміни в старшій доньці. Зажурена, вона якось нерівно поповніла. Після щирої розмови тітка Марічка вирішила глянути у вічі майбутньому «зятюкові». І заодно дізнатися, чи не заблукали свахи?
Не довго думаючи, вона пішла у сусіднє село, де жив Ярослав. Його мати, нічого не знаючи про вчинок сина, запросила її до хати. Тітка Марічка вилила душу, і обидві жінки обурилися на Ярослава. А він у відповідь:
Звідки мені знати, чий у Олесі дитя? У селі хлопців повно. То я тепер за всіх відповідатиму?
Тітка Марічка аж затремтіла
Покидаючи той дім назавжди, вона лише кинула на прощання:
Щоб ти, негіднику, вік свій одружувався!
Може, ті слова розгніваної матері дійшли до небесної канцелярії. Ярослав згодом одружувався чотири рази
По лиці матері Олеся здогадалася: розмова не склеїлася. Тітка Марічка наказала донькам:
Батькові ні слова! Розберемося самі.
Олесю відправили до родичів у Рівне. Коли дитина народиться залишиш у пологовому. Інакше село й віку не дасть, язиками полоскатимуть. Ну, а там побачимо. Дай Боже, усе налагодиться Ох, доньки, гріх солодкий, а люди жадібні.
Чоловік тітки Марічки, Тарас Васильович, був на селі вченішою людиною. Усі зверталися до нього по імені-по батькові. Вчителював у школі, славився справедливістю. До нього йшли за порадою, просили розсудити спори.
А тепер власна донька з дитиною на руках! Ганьба на все село!
Тітка Марічка не могла цього допустити. Тож провинилася доньку до міста. Чоловікові пояснила:
Нехай Олеся в місті роботу шукає. Вже двадцятий рік, не дитина.
За молодшими доньками (усі погодьки) тітка Марічка почала пильніше доглядати.
Та чи втримаєш? Середня, Соломія, незабаром виїхала до Чернігова, молодша, Орися, до Львова.
На селі кожне слово навіки. Згодом чутки дійшли й до Тараса Васильовича. Від власних учнів він довідався про сімейний сором.
Не поставиш карауля біля чужих вуст Тарас Васильович влаштував дружині гарячу розмову.
Як ти могла на таке піти? Дитину у будинок малютки? Це ж твоя перва онука! Щоб завтра я її побачив у нашій хаті!
Тітка Марічка не чекала такого. Хоч сама проплакала останній рік. ЗнаІ так, любов окаянна, як вітер у полі, ніколи не знаєш, куди занесе, та якби не вірний Федько, Олеся так і згасала б у тіні минулих помилок.
