Ірина сиділа в парку, похилившись на дитячий візочок. Вночі молода жінка майже не спала, маленька Кіра не давала. Ось одна з “радощів” материнства. По обличчю було видно, що Іра втомилася або засмучена.
Кіра весь час хникала, а юна мати тільки злегка хитала візочок ногою і більше жодних дій не робила.
Ірину так дратував теперішній її стан. Ну що поробиш, ну не була вона готова так рано стати мамою! Ще й підтримки нема поруч. Сама виросла в дитячому будинку. У 18 років познайомилася з Денисом. Іра думала, що в них кохання, а він дізнавшись, що вона вагітна “вмив руки”. Козел та й годі. Що-небудь зробити було вже пізно, тому дівчина відразу налаштувалася залишити дитину в пологовому будинку. Вона і сама з дитбудинку, нічого страшного там немає, жити можна. Подруга Женя, з якою вони знімали квартиру, почала відмовляти дівчину. Всілякими способами намагалася пробудити її материнські почуття.
Ірина послухалася порад подруги, але згодом пошкодувала. Грошей не вистачало. Дитина постійно була на руках, а їй хотілося ЖИТИ. Їй хотілося шаленого життя, а не брудних підгузників. Женя часто допомагала подрузі з дитиною, але Ірі було мало… Вона вже навіть почала подумувати про те, щоб відвезти дочку до будинку маляти.
Ірина задумалася, про своє минули життя. Кіра все далі плакала. У цей момент повз проходила сімейна пара Володимира та Галини. Вирішили після роботи прогулятися, вдома все одно ніхто не чекає. Їм було по 45 років, Бог діток не дав. За плечима 7 спроб ЕКЗ. Так от не пощастило в цьому житті.
Почувши крик дитини, проходячи повз візочка, Галя нахилилася і почала говорити з крихіткою, ніжно посміхалася, щось “сюсюкала”. Маленька Кірочка перестала плакати і з цікавістю спостерігала за веселою тітонькою.
– Не слухається? Втомила матусю?
– Так, взагалі дістала!
-Заберіть цю плаксу! Дихати мені не дає! Сподобалася дитина, то забирайте!
Галі на душі похололо від такої гострої відповіді. Ну чому одним жінкам Бог посилає дітей одразу, а інші повинні роками вимолювати в небес такий скарб?
– Дивлюся, втомилися, Ви, дівчино. Як ми можемо Вам допомогти?
– Заберіть цю істеричку. Вам, дивлюся, вона сподобалася?
– Ви серйозно? Готові віддати рідну дитину?
-Так, серйозно. Мені тільки 19 років. Я хочу жити, в мене все життя попереду. А я цілими днями перу пелюшки та сорочечки. Кому я потім треба буду з дитиною? Татусь її той іще козел, покинув мене, а я повинна розгрібати все тут сама! Беріть, беріть, вона здорова, в пологовому будинку сказали … Я її там залишити хотіла, але подруга відмовила, а тепер шкодую … Беріть. Якщо ні, то завтра я від неї все одно відмовлюся. Я вже все вирішила.
Галя взяла дівчинку з візочка.і стала шепотіти чоловікові на вухо:
– Володю, ну що ти скажеш? Давай візьмемо, ми ж так довго хотіли стати батьками? Може це нам подарунок такий від Бога. Це доля!
– Може і візьмемо … Запитай скільки місяців цій крихітці.
Іра чула їхню розмову.
– Її звуть Кіра, їй два місяці. Дитинка здорова. Батько її теж нормальний, не наркоман який-небудь … просто «козел» …
Подружжя Устименків забрало собі маленьку Кіру. Галя стала збирати документи на опіку. Через деякий час, коли все було готово, Іра написала відмову від дитини, а Галя та Володя оформили дочку на себе. Кіра стала справжньою розрадою та втіхою для них. Кірочка зараз справжня красуня та розумниця. Закінчила університет, працює адвокатом. Незабаром виходить заміж. Життя в неї склалося якнайкраще завдяки Галині та Володимиру. Бог ніколи не посилає нам випадкових зустрічей…
