Для Артура дитинство розвіялося, як вранішня роса на сонці. Ось тут він уявляв, як побіжить грати з хлопцями в футбол, а через мить побачив, як тато підіймає валізу, дивиться на нього востаннє й, нічого не сказавши, йде.
Мама плакатиме цілу ніч. Міжкімнатні стіни у їхній квартирі тоненькі, все чутно. Вранці у неї згорять всі оладки, вона покладе в чай сіль замість цукру й чи не вперше не запитає, як йому спалося.
-Мамо, а коли тато повернеться? – сміливо запитає Артур в матері й не почує відповіді на своє запитання.
-Я сьогодні візьму додаткову зміну на роботі. Ти, будь ласка, вимий посуд та винеси сміття. Обід та вечеря у холодильнику, розігрієш, коли зголоднієш.
-Я уже не маленький – обурюватиметься Артур – Маю право знати правду! Він пішов до іншої жінки?
-Ну якщо ти такий дорослий, то я не приховуватиму. Так, твій тато нас покинув через іншу жінку. У нього тепер нова сім’я.
Тієї миті Артур відчує таку злість всередині себе, що йому стане недобре. Не подумавши перед тим як сказати, він крикне матері в обличчя:
-Це все через тебе, я тебе ненавиджу! – демонстративно розіб’є тарілку й закриється у своїй кімнаті, увімкнувши музику в навушниках на всю гучність.
Він не почує, як мама знову плакатиме, змітаючи уламки розбитої тарілки. Не чутно буде, як закриватимуться вхідні двері їхньої квартири. Артур ляже спати, а коли прокинеться на вулиці вечорітиме. Піде на кухню, розігріє вечерю. Мама приготувала його улюблену лазанью й спекла піцу. Вимила посуд, винесла сміття, знала, що Артур навмисне не виконуватиме її прохання.
Хлопець переписуватиметься зі своїм найкращим другом. Буде скаржитися на найжахливішу маму на світі. Напише, що його життя «повна лажа». Потім подивиться страшний фільм, ще один вияв бунту й ляже спати, не вимикаючи нічник.
Вранці Артуру стане легше. Він більше не сердитиметься на маму. Піде на кухню, очікуючи побачити її, як завжди біля плити, навіть якщо вона буде втомлена після нічної зміни, але її там не буде. Піде до спальні перевірити – порожньо й у ванній кімнаті її немає.
Забувши про свою образу Артур набере маму й почує, як чужий холодний голос говоритиме щось про аварію, а потім найстрашніші слова у житті – «лікарі борються за її життя, але гарантій немає». Артур одразу зірветься з місця й побіжить до лікарні, де працює мама. Він не закриє квартири, не візьме навушники без яких ніколи не виходить з дому. Не знати звідки хлопець згадає слова молитви, якої його навчила мати й буде молитися, обіцяючи, що більше ніколи не підійме голос до мами, що обов’язково скаже, як сильно він її любить, коли вона прийде до тями. Лиш би вона прийшла до тями…
