Своїм серцем заради онука
— Лише хотіла допомогти дітям, піклуватися про внука. Знала, що в них з грішми туго, тому й погодилась, щоб невістка пішла працювати, — зі зідханням розповідає Галина Іванівна.
Їй п’ятдесят п’ять, і вона на пенсії через хворобу. Прибутки мізерні, але жінка якось виживає. Син давно дорослий, а молодша дочка навчається в університеті, підробляє та допомагає матері.
— Син одружений уже шість років. Відразу після весілля вони з невісткою взяли іпотеку. Я радила однокімнатну, щоб не тягнути непосильне, але вони вибрали двокімнатну. Допомогти не могла — сама ледве кінці з кінцями зводжу. Свати теж не втручалися — у них свої проблеми, — ділиться Галина Іванівна, яка мешкає в містечку Вересень.
Вона знала, що родина невістки, Оксани, не заможна. Це її не бентежило, але родичі Оксанчині постійно створювали клопоти.
— Бабуся Оксани ніколи не працювала, але виростила п’ятьох дітей. Жила з городу, тримала господарство, але бідувала. Лише моя сватиха, мати Оксани, вибилася в люди. Решта її братів і сестер покатилися стрімголов, — згадує Галина Іванівна.
Старший син загинув через пияцтво, середня донька сидить за крадіжку, молодший син десь пропав безвісти. А молодша сестра Оксани, на сім років старша за неї, досі сидить на шиї у матері.
— Ця сестра вийшла заміж за якогось марнотратника. Дітей немає. Чоловік її у в’язниці, відсидів три роки, ще стільки ж попереду. А вона ж молода, жити хоче, — розповідає Галина Іванівна.
Поки зять був на волі, він назбирав кредитів, які тепер гасить сватиха, мати Оксани. Сама ж сестра, Марта, повернулася до батьків і оформила допомогу по інвалідності, щоб хоч щось отримувати. Працює, але заробітку ледве вистачає на їжу й комуналку.
Сватиха, Наталія Петрівна, умовляла Марту розлучитися, щоб частину боргів списали на чоловіка. Але та навіть слухати не хотіла: любить його, хоч у пекло за ним. І тут нова біда:
— Наші діти ніби живуть непогано, я радію. А ми з чоловіком розлучаємося, — оголосила сватиха Галині Іванівні.
— Я оніміла. Стільки років разом, і раптом таке! Виявилося, що світ покинув її заради молодої з трьома дітьми, лишивши родину без годувальника, — хитає головою Галина Іванівна.
Незабаром і Оксана прийшла до свекрухи, скаржачись, що грошей не вистачає, а чоловіка, Олега, звільнили з підробітку. Їй запропонували роботу на півставки, і вона благала Галину Іванівну посидіти з онуком.
— Хто їм допоможе, якщо не я? Сватиха працює, дочка моя вчиться, а інші родичі тільки про себе думають. Я сказала Оксані, що боюсь не впоратися — внук, Ярик, жвавий. А вона як заплаче! — зідхає Галина Іванівна.
Зрештою вона погодилась доглядати Ярика, але лише у себе вдома. Живе на першому поверсі, подвір’я закрите — гуляти зручно. Квартира свекрухи була недалеко, возити онука нескладно. Галина Іванівна, подолавши біль, пила ліки й справлялася.
Одного разу Ярик захворів, і бабусі довелося сидіти з ним у квартирі дітей. Зазирнувши у холодильник, вона аж очманіла — пусто, як у степу. У цю мить Олег заскочив додому, щоб перевдягнутися перед зустріччю.
— Оксана скоро буде, поки! — кинув він.
— Куди ти? — здивувалася Галина Іванівна.
— На підробіток, зміна.
— І тут мене немов блискавка вдарила, — з тремтінням у голосі згадує вона. — Усі мене обдурили! Оксана працювала не заради іпотеки, а щоб гасити борги своєї сестри! Олег горбатився на двох роботах, я здоров’я губила з онуком, а невістка рятувала свою рідню!
Галина Іванівна була в лютості. Вона скаржилася синові, але той захищав дружину, запевняючи, що Оксана все робила заради родини. Свекруха не могла повірити в такий обман. Як можна брехати, дивлячись у вічі?
Вона розуміла, що після скандалу відносини погіршаться. Може, і онука не дозволятимуть бачити. Але терпіти зухвалість невістки Галина Іванівна не збиралася. Її серце розривалося від образу, але правда була важливішою.
