Таємничий притулок: кав’ярня, де народжується надія
Шістнадцятирічна Соломія з іскрами в очах міцно стиснула матір за руку.
— Мамо, я голодна, як вовчиця! Давай зайдемо десь перекусити! — Вона потягла Наталю Петрівну до невеличкої кав’ярні, мимо якої вони проходили в центрі старого міста на березі Дніпра.
Наталя Петрівна кинула швидкий погляд на заклад. Гарна вивіска, вікна, прикрашені легкими шторами в синьо-жовту смужку, випромінювали тепле, золотаве світло, що вабило в холодний вечір. Аромат свіжозвареної кави та теплих булочок з ваніллю витав у повітрі, але Наталі було не до того. Її думки кружляли навколо важкого рішення, яке могло перевернути їхнє життя. Нещодавно вона дізналась, що чекає дитину. Розповіла чоловікові, Дмитру, але його реакція була холодною, майже безмовною. Проблеми на роботі, тісна квартира — він не промовив ані слова, але його погляд говорив багато. Наталя почувалася, як звір у пастці, що захищає свою дитину. Дмитро лише важко зітхнув, а вона вже знала: що б вони не вирішили, їхнє життя зміниться назавжди.
Щоб відволіктись, Наталя пішла з донькою по магазинах. Соломія без кінця базікала про шкільні плітки та смішні історії, але мати ледве слухала. Вона ківнула, натягнула усмішку, а в душі мріяла згорнутись у кутку, обняти себе за плечі й залишитись наодинці з думками про майбутню дитину.
— Мамо! Ти що, заснула? Ось же кав’ярня, заходь! — Соломія нетерпляче штовхнула матір за рукав.
— Ой, пробач, так, звичайно, зайдемо, — відповіла Наталя, стрепенувшись.
Всередині кав’ярні було неймовірно затишно. Дерев’яні столи, м’яке світло старовинних ламп, потріскування дров у каміні. Тиха мелодія лилася з невидимих динаміків, а запах кориці та карамелі обіймав, ніби теплий плед. Наталя любила такі місця — тут її серце заспокоювалось, а тривоги відступали.
Соломія відразу вибрала столик біля вікна з виглядом на засніжену вулицю.
— Добривечір! Що замовите? — До столика підійшов офіціант, стрункий молодий чоловік з гострими вилицями та легкою усмішкою.
— Мені дві круасани та лате, — випалила Соломія й вичікувально подивилась на матір.
Наталя розгублено перегортала меню, не в змозі зосередитись.
— Дозвольте порекомендувати наш фірмовий яблучний пиріг, — запропонував офіціант, вказуючи на пункт у меню з такою грацією, ніби танцював.
Наталя ківнула, подякувавши усмішкою.
Коли офіціант пішов, Соломія втупилась у телефон, а Наталя, вдихаючи аромат гарячого пирога, відчувала, як напруга повільно відступає. Через маленьке віконце кухні за нею спостерігав шеф-кухар — невисокий літній чоловік з густими вусами. Він поправив свій ковпак, розгладив фартух і щось шепнув помічникам. Коли замовлення було готове, кухар із задоволенням ківнув, пробурмотів щось собі під ніс і наказав нести страви.
Наталя їла повільно, куштуНаталя відчула, як у душі проростає маленька, але міцна віронька в те, що все буде добре.
