У кожного своє розуміння прийнятної поведінки. Я це прекрасно розумію, але все що надто, то вже не здорово. Батьки мого чоловіка цікаві люди. Загалом вони добрі та дружні, але, на жаль, не мають жодного уявлення як варто себе поводити у компанії.
Познайомилися ми з ними уже на сватанні, після того, як Петро зробив мені пропозицію руки й серця, а я погодилася. Зізнаюся вам чесно, якби наше знайомство відбулося до мого «так», то заміж за свого хлопця я б не вийшла.
Зустріч ми вирішили провести на нейтральній території, тому поїхали усі разом до ресторану. Спочатку все йшло добре. Батьки познайомилися між собою, почали обговорювати усі організаційні питання. Потім свекор вирішив, що таку подію варто відзначити чимось міцнішим, ніж чаєм і тортом. Замовив коньячку, шашличку і ще багато чого. Після першої пляшки його понесло по повній програмі.
Закінчилася наша зустріч його співом та танцями на столі. Мені було так соромно перед своїми батьками та персоналом ресторану, що більше ми там ніколи не з’являлися. За те Петру, навпаки, було весело. Він всі повторював: «Папа у мене душа компанії. Ще той веселун!»
Я вирішила, що це все сталося від хвилювання. Перша зустріч, знайомство зі сватами, майбутнє весілля. Та найцікавіше чекало на нас попереду, уже на самій свадьбі. Спершу свекруха виголосила тост, де розхвалювала свого синочка і попередила якою вправною я повинна бути господинею, щоб йому догодити. Потім свекор повністю взяв на себе роль тамади та офіціанта. Уже після першого столу половина гостей забулися куди й для чого вони прийшли. Що там говорити, деякі навіть не могли виговорити власне ім’я.
Закінчилося свято ламбадою свекра та свекрухи та караоке (бо мікрофон у ведучого вони таки видерли). Мій чоловік відверто насолоджувався усім цим балаганом та вважав, що його батьки справлялися ще краще від найнятого нами професіонала.
Загалом моє власне весілля перетворилося для мене у кошмар. Його ще довго згадували усі гості, але не так, як мені б того хотілося.
