Ой, заходь, мамо, так чекали на тебе! зустрічає Віталій, а невістка одразу знімає з Марії Миколаївни куртку, подає капці. Усмішка Ліди раптом змінюється на стурбованість вона глянула на підлогу.
Марія проходить у вітальню, а Ліда непомітно киває головою мовляв, глянь, дивися під ноги. Там видно вологі сліди на паркеті. Перезирнулися з Віталієм, але вирішили не розпочинати цю тему при гостях.
Радість у хаті у Віталія з Лідою зовсім недавно народилася двійня, хлопцям вже кілька місяців, тож вирішили покликати найрідніших і відсвяткувати маленьке домашнє свято.
Марія Миколаївна, пенсіонерка з невеликою пенсією, принесла в подарунок своїм онукам неймовірні вязані кофтинки й шкарпетки все зробила сама, магазини нині недешеві, а гривень у гаманці обмаль. Довго не хотіла йти, дівалась: Та іншим разом, навіщо мені до вас. Але син з невісткою наполягали: Мамо, такий день, будь ласка, приїдь до нас, ну як же без тебе?
Хлопчиків назвали Андрійчиком й Сергійком іменами, що передаються в родині вже не одне покоління: тато Марії був Андрій, покійний чоловік Сергій. Жінка дуже раділа, що традиції живуть.
Ой, як же гарні хлопці! Схожий цей на тебе, Лідонько, а цей Віталію вилитий! Хоча почекайте… Та тут і не розбереш, обидва як дві краплі води, сміється Марія Миколаївна, кружляє коло колисок, ніяк не може їх розрізнити.
А Ліда з чоловіком регочуть, дивлячись на любов і розгубленість бабусі. Від цього всі в домі тепліше, навіть яклясно на вулиці.
Коли гості попрощалися й тиша повернулася в квартиру, Марія Миколаївна стала збиратися, а Ліда шепнула Віталіку може, лишиться мамуся? Віталій усміхнувся, повертається до Марії:
Мамочко, ночуй у нас! Уже пізно, маршрутки не буде. Та й Ліді допоможеш малюків скупати й укласти спати.
Я ж не планувала, але якщо треба синку, залишуся, погоджується Марія.
Разом зі всіма допомогла на кухні, в тарілці не лишила й крихти, та ще й посуд помила. А далі спільна купіль для малюків, весело, із піснями, Марія на руки боїться взяти малого, переживає руки, мовляв, слабкі, раптом вислизне.
Та ви ж мене, мамо, якось виростили, жартує Ліда. Ох, то було давно, руки вже не ті, сміється й сама Марія.
Ліда дає їй Андрійчика на ручки малюк заснув одразу, відчув, мабуть, рідні обійми. Сергійка невістка заколисує коло себе.
Постелили Марії у кімнатці окремо, щоб виспалася. Та вона не могла змусити себе заплющити очі прислухалася, чи не збуриться хтось із хлопців. Так цілу ніч і провозилася, аж під ранок заснула.
Прокинулася на кухні вже запах кави, смажених сирників. Ліда порається, малюки ще сплять.
А де ж Віталік? дивується Марія.
Мамо, сідайте, зараз він прийде, заспокоює Ліда.
Тут і Віталій зявляється, тримає в руках велику коробку, бачиш по очах щось задумав.
Мамо, відкривай, посміхається.
Марія Миколаївна відкриває коробку а там прекрасні нові чоботи, видно, теплі, добротні.
Дітки, вони ж напевне недешево коштують, ну як я можу таке прийняти? ледь не плаче.
Не дорожчі, ніж ти для нас, мамо, каже Віталій, обіймає, допомагає переміряти обновку.
Марія тішиться, аж не вірить старі чобітки розлізлися, навіть на базарі латати нема сенсу, а купити щось нове пенсія не дозволила б. Сидить, міряє сльози радості на очах.
Тим часом один з малюків розплакався Марія, ще в нових чоботах, одразу біжить у кімнату, легка, мов на крилах.
Яка ти у мене молодець, шепоче Ліда Віталію, якби не ти, сама б не здогадалась би.
Та тут і гадати не треба мама вчора увійшла, ноги все мокрі, я на підлозі побачила сліди й зрозуміла. Для нас три тисячі гривень це відчутно, але заробимо, а для мами непідйомна сума. Нехай носить, радіє.
Обіймаються. І тепло стає в квартирі не лише Марії від нових чобіт, а й усім від усвідомлення, що потрібні одне одному, і що родина це головне.
