Все завжди починається красиво, чи не так? Квіти, подарунки без приводу, солодощі та обіцянки «подарувати зірочку з неба». Мені було 18 років, коли я зустріла Романа. Як і будь-яка інша на моєму місці я вірила в усе, що мені говорили. Кохання засліпило, а мозок пішов у відпустку.
Закрутило так, що й не опам’яталася, коли зробила тест на вагітність, а він виявився позитивним. Повідомила майбутньому татусеві з острахом очікуючи на реакцію й коли побачила радість на його обличчі полегшено видихнула.
Розписали нас швидко та тихо. Ось я уже пакую речі й переїжджаю з гуртожитку до Роми. Іду в прийми до свекрухи. Не знала, як відреагує Софія Василівна на вагітну невістку та ще й без приданого. Добре, що гарною жінкою виявилася мати чоловіка. Прийняла мене, як рідну дитину. Навчала, підказувала, підтримувала в усьому допомагала й найважливіше – берегла.
«Ось воно щастя мати таку родину» – думала я, погладжуючи свій округлий живіт та смакуючи ароматним чаєм. А потім почалося найцікавіше. Народилася Марійка, хороша красива донечка, схожа на свого татка. А татко наш так «втомлювався» на роботі, що повертався додому в чортів голос та ще й веселенький. Ми з дитиною до свекрухи в кімнату тікали, бо несила було дихати тим перегаром.
Вранці з Софією Василівною намагаємося достукатися, пояснити свої почуття та хвилювання й тільки що чуємо: «Я господар у цьому домі, ваше тут не мелеться!» І що ти йому скажеш?
В мить розумієш, що ніяке це не щастя, а справжнісіньке випробування на міцність. Думаєш, куди подітися з малою дитиною на руках без грошей, роботи та навіть диплом ще не отримала. Мовчки терпиш усі знущання й уже не сподіваєшся, що щось може змінитися на краще. Єдиний порятунок Софія Василівна. Вона і за Марією приглядала і гроші на навчання мені давала та й жили ми з донечкою коштом свекрухи. Наш татко все зароблене у барі залишав.
Останньою краплею стає домашнє насильство. Тобі соромно про таке говорити з молоденькими подругами, які ще не знають усієї радості подружнього життя. Найбільша їхня проблема – вибір сукні та покупка нової помади. Матері не поскаржишся, бо вона ж попереджала й наказувала, щоб про хлопців навіть не думала! А свекруха й сама все бачить, чує, заступається й собі отримує.
Трапляється тоді якийсь переломний момент. Все настільки набридає, що вже не лякає життя без копійки в кишені аби вибратися на волю, де ти нікому нічого не винен. Взяла гроші у Софії Василівни, знайшла нам з Марійкою кімнату у квартирі милої бабусі. Одного вечора, коли Роман був зі своїми друзяками перевезла свої речі, іншого – дитячі. А там і зовсім втекла, пообіцявши Софії Василівні забрати її згодом, коли облаштуюся та знайду роботу.
Найважче було покидати свекруху з тим нелюдом, тож я не кидаю слів на вітер. Зайнялася репетиторством, Софія Василівна допомагає з Марійкою поки у мене учні. Якщо знайду ще два-три охочих, то через місяць зможу орендувати квартиру й тоді заберу маму Романа до себе. А як все гарно починалося…
