Віктор жив з Людмилою в селі. Мали двох гарних хлопчиків, шести й восьми років. Постійної роботи не було, тому чоловік перебивався заробітками. Людмила господарювала вдома, доглядала город, годувала худобу. З того і жили. Але коштів не вистачало, діти росли. От і менший Вадим в цьому році піде до школи. Треба одягнути, купити олівці, ручки, зошити й таке інше. Коштів не вистачало.
Одного разу зателефонував Ігор, і повідомив, що їде на заробітки в Польщу. Якщо Віктор захоче, то забере його з собою.
Дома порадилися з Людмилою і вирішили, що потрібно поїхати один раз. Дітей до школи потрібно одягати. Минув місяць поки владнали всі справи. Віктор поїхав, обіцяючи переслати кошти, як тільки виплатять. Телефонував часто, Людмила плакала, сумувала без чоловіка. Багато питань, які вони вирішували разом, приходиться робити все самій. Не один раз пошкодувала, що відпустила Віктора.
Чоловік вперше приїхав через три місяці. Радості не було меж. Скільки подарунків привіз тато, не перерахувати. Людмила в захваті. Стільки грошей заробив за три місяці, що дома три роки потрібно тяжко працювати. Через деякий час знову зібрався Віктор в дорогу. На цей раз дружина не перечила. Адже домовилися зробити ремонт в будинку, тому що до того не доходило. Як завжди не вистачало коштів. Чекала чоловіка додому Людмила через три місяці. Але він не приїхав. Зателефонував, сказав, що вдалося продовжити візу на місці, тому приїде через півроку. Гроші додому пересилав вчасно. Але коли дійшов час їхати додому, Віктор знову телефонував що затримується. Людмила просила закінчувати з заробітками. Чоловік їй потрібен дома. І діти ростуть без батька. Відвикають від нього. А їй, Людмилі, його підтримка дома потрібна. Ремонт зробили, на машину грошей зібрали, досить. Але Віктор говорив, що ще трішки й він обов’язково повернеться.
Так минуло три роки. Ігор давно живе вдома, знайшов роботу в місті. Їздить кожного дня, але головне він вдома. Віктор нарешті вирішив повертатися додому. Які там його сини. Мабуть, великі виросли. Чи впізнає? Людмила нарешті буде задоволена, що чоловік повернувся. Накупив подарунків, всілякої смакоти. Додому не телефонував, хотів влаштувати сюрприз. Тим більше, що з Людмилою останнім часом розмова не клеїться. Сухі фрази, живі, здорові, як ти почуваєш. Ото і все про що розмовляють. А почувався Віктор не дуже добре. Голова паморочиться, десь сили поділися і передчуття таке, ніби щось сталося.
Підходив до свого подвір’я з поспіхом. Як зустріне чоловіка Людмила? І дітей не видно. Мабуть, у школі. Зайшов до будинку. Вдома не було нікого. На дивані лежали чоловічі речі. Віктор добре пам’ятає, що такого одягу він не носив. Поглянув у вікно і побачив як вулицею йдуть Людмила з якимсь чоловіком під руку, поруч поспішають його сини. Виросли як, але впізнати можна.
Людмила з щасливим сміхом забігла до будинку і застигла на місці. Віктор стояв посеред кімнати. Вона хотіла щось пояснити, але чоловік відсторонив її, ковзнув поглядом по чоловіку, який стояв позад жінки, забрав сумки, і пішов до маминої хатини. Сини не промовили й слова. Стояли й дивилися вслід татові.
Мама сиділа біля будинку. Вона впізнала Віктора, заплакала. Коли заспокоїлися розповіла, що Людмила вже півроку з тим чоловіком. Звідки він узявся, то не відає. Діти провідувати ходять бабусю. Про чужого дядю говорять, що жити з ним не хочуть, але мама наполягає. Не телефонувала Віктору, щоб не засмучувати.
