Вони познайомились коли обом було по 25. Марина вже хотіла дітей і була готова до створення сім’ї. А от Назар постійно стверджував, що ще paнo думати про дітей, треба ще пожити для себе. Це дуже зacмучувaлo Марину. Але вона сподівалась, що з часом зможе переконати його у звopoтнoму.
Коли Марина дізналась, що вагітна, сподівалась, що Назар зрадіє і змінить думку. Та його реакція її шокувала. Дівчина точно не очікувала, що він наполягатиме на аборті. Так, він не був готовий до дітей. Але щоб прийняти таке кардинальне рішення – від Назара вона такого не очікувала. Згодом і його батьки почали наполягати на аборті. Але Марина твердо стояла на своєму – дитину буде народжувати.
Через місяць Назар все-таки змінив свою думку і сказав Марині народжувати. Адже аборт при першій вагітності може мати погані наслідки в майбутньому. Та згодом він заявив, що після народження дитини зразу віддадуть її в дитячий будинок.
Марина довго плакала після цих його слів. Дівчина не втрачала надії, що Назар змінить свою думку. Адже 9 місяців вагітності можуть переконати його у зворотному. Та і навряд чи зможе відмовитись від дитини, побачивши її після народження.
Шкода, що сталось все по-іншому… Марина народила чудового здорового хлопчика і сподівалась, що Назар передумає. Але він не змінив своєї думки. Коли зайшов до палати, він навіть не глянув на сина, а просто дав Марині папірець на підпис. Це була відмова від дитини. Марина плакала, вмовляла Назара, але він заявив “Або я, або він!”. Заливши папірець на ліжку, він просто пішов. А Марина зрозуміла, що тепер в неї є лише синок Ваня.
Вона чекала повернення Назара. Але марно… То була їхня остання зустріч. Він їй дзвонив наступного дня, щоб дізнатись, що вона вирішила. Але дівчина не передумала. З лікарні вона повернулась в порожню квартиру – Назар зібрав свої речі та повернувся до батьків в інше місто.
Минуло 5 років. Марина виховувала Ваню одна. Хоч батьки й допомагали їй з дитиною, але їй все одно було важко. Сильна образа на чоловіка заважала їй побудувати стосунки з іншим. Та і роботу довелось змінити на нову зі зручнішим графіком хоч і меншою заробітною оплатою.
Одного ранку Марина отримала повідомлення від Назара, яке видалила, не прочитавши. Протягом дня було ще кілька дзвінків від нього, які вона теж ігнорувала. Та коли йшла з сином з дитсадка Назар чекав її під будинком.
Він намагався поговорити з нею, просив вибачення. Але Марина не хотіла з ним розмовляти та мовчки зайшла з сином в будинок. Та коли вдома Ваня запитав “Мама, а хто це був?”, вона не знала, що відповісти.
Весь вечір Назар писав Марині повідомлення, в яких переконував, що сумував і хоче виправити свою помилку, хоче бачитись з сином і повернутись до неї. Він мовчав цілих 5 років. А зараз пише такі слова.
Дівчина не знала, що робити. Адже від її рішення залежало майбутнє і її, і Вані. Але як можна пробачити тому, хто з такою легкістю залишив кохану і рідну дитину.
А що б ви зробили на місці Марини? Пробачили б людині такий вчинок чи ні?
