Мене звати Оксана. Вже 5 років я виховую свою племінницю й приховую це від соціальних служб! Мій чоловік Сергій — свята людина, бо, знаючи, з якої неблагополучної сім’ї я вибралась, не покинув мене й одружився зі мною. А зараз виховує й забезпечує не тільки наших дітей, але й племінницю, яку полюбив як власну доньку.
Моя мати народила мене від солдата, ім’я якого не пам’ятала. Батьки після того, як дізнались, що вона завагітніла, викинули її з дому. Після вона опинилася на вулиці. Сурові то були часи на Запоріжжі. Мою мати прихистила тітка, а потім народились ми з сестрою. В народі кажуть, що близнюки дуже схожі одне на одного. Однак, це говорять люди, які не знали ні мене, ні моєї сестри.
Мати працювала тільки на сезонних роботах в полі: то полуниці, то суниці збирала, а решту часу пила й гуляла. А я вчила уроки та прибирала постійно будинок тітки. Моя сестра Віка певно пішла в матір. Вже в 13 років почала гуляти з хлопцями й пиячити трохи. Я це помітила, але як не намагалася її напоумити — все марно.
Тітці, а тим паче матері було все одно на наше майбутнє й виховання. Однак, я ще змалечку вирішила, що не буду схожа на матір і виборю собі місце під сонцем, створю сім’ю й все в мене буде добре. Мабуть, надихнули й вплинули на мене серіали, які показували на тих незначних каналах, які показував той старий чорно-білий телевізор.
Тепер мені 23 роки, я встигла закінчити середню спеціалізований медичний коледж. Зараз я медсестра. Тут і з майбутнім чоловіком познайомилась та й одружилась. Звісно, про матір з сестрою не забувала, хоча зізнаюсь я їх соромилась дуже сильно. На весілля й знайомитись з батьками чоловіка я не стала. Коли народились мої сини, то навідувати стало важче. Про мою сестру й матір знав тільки мій чоловік Сергій. Його батьки вважали мене сиротою.
І ось тут, одного яскравого дня біля дверей я знайшла маля з запискою, в якій моя сестра написала, що це моя племінниця і що я виховаю їй краще за нею! Я була шокована не на жарт. Ми з чоловіком довго роздумувала, як же вчинити в цій ситуації. Моїй матері, яка пияч ить постійно навряд чи можна довірити внучку. Вирішили на деякий час залишити у себе, а потім викликати соціальну службу.
Але вже за 2 дні ми так прив’язались до малечі, що вирішили залишити її у себе й вдати, що це наша дитина. Ми оформити опікунство й залишити її у себе.
