Не знаю навіть з чого почати. Моя історія для вас буде не новою, але поділитися варто. Розповім коротко про те, що зі мною відбувалося протягом 30 років подружнього життя.
З чоловіком почали зустрічатися ще в школі. Ми разом обирали університет для вступу. Я пройшла на державну форму, Вадим – на комерційну. Грошей у його батьків на той час не було, бо вони відкривали власну справу, тож довелося хлопцеві влаштуватися на роботу. Вдень він ходив на пари, а вночі працював вантажником. Робота неофіційна, на вік уваги не звертали, платили непогано.
З навчанням я допомагала, так і поєднували. На третьому курсі «догралися», коли дізналися про мою вагітність. Батьки сварили, але нічого конкретного не радили. Вадим був проти аборту, сказав народжувати. Ми розписалися перед самими пологами. Нам виділили кімнату у гуртожитку – вже непогано. Працювати потрібно було більше, тож Вадим перевівся на заочну форму й влаштувався на повний робочий день.
Мені б довелося брати академічну відпустку на 4 курс, після народження Машеньки, але батьки погодилися допомагали няньчитися з онукою по черзі. Зможе зрозуміти лише той, хто переживав подібне. Як же важко поєднувати навчання, підготовку до сесії та догляд за немовлям. У Вадима не легше, він працював, як віл, після роботи ледве тягнув за собою ноги. Про підготовку до сесії я взагалі мовчу.
З горем пополам університет ми закінчили й Машенька підросла. У 2 роки віддали дочку до садочка й тепер працювали обоє. Стало трішки легше, почали щось відкладати. Планували купувати квартиру, але я знову завагітніла. Чесно зізнаюся, другої дитини ми не планували, але звісно вирішили народжувати.
Десь на місяці сьомому, лікар повідомила, що у нас двійнята. Це було вкрай несподівано. Куди нам ще дві дитини у нашу однокімнатну квартиру, а якщо орендувати більше помешкання, то і грошей потрібно більше. Де ж їх брати, коли я в декретній відпустці, працює лише Вадим й до всього треба забезпечувати трьох дітей?
Не знали, чи радіти, чи плакати. Зібрали наших батьків, розповіли про ситуацію, попросили про допомогу. Мої продали бабусин пай та дачу, батьки Вадима мали певні заощадження, все віддали нам. Так ми придбали двокімнатну квартиру. Велику кімнату переділили навпіл. Вийшло, що у кожного була своя кімната.
Я народила хлопчиків. Саша й Паша були спокійними дітьми, Маша з братиками допомагала. Така доросла стала. Моя мати пішла на пенсію, щоб допомагати з онуками, мені вдалося знайти роботу онлайн. Так потроху й жили.
Першої з гнізда вилетіла Маша. Поїхала на навчання, там зустріла майбутнього чоловіка. На третьому курсі надумала виходити заміж. Влаштували весілля, влетіли у гарну копійку. Добре, що свати наші заможні, тож купили дітям квартиру. Ми лише оплатили святкування й дали дітям декілька тисяч на ремонт.
Далі хлопці надумали вступати до училища після 9 класу. Сашко навчався сам, старався, отримував стипендію. Паша лінькуватий, за навчання не думав. За нього ми платили. Саша надумав йти далі та закінчувати магістратуру. Паша пішов на роботу.
Здавалося, нарешті можна пожити для себе, але після появи дітей такого поняття більше не може бути у житті батьків. Саша надумав їхати за кордон, йому пропонували роботу. Правда на перший час потрібні гроші, щоб влаштуватися. Залізли в борги, щоб купити синові долари й дати із собою. Паша розлютився, що ми дітей ділимо й Сашкові допомагаємо, бо він розумник, в той час, як його не любимо. Знову влізли в борги, щоб віддати таку саму суму й Павлові.
Поки з усіма розрахувалися минуло добрих років 4. Захворів Вадим, довелося робити операцію. Знову усі заощадження швидко пішли. Телефонувала до дітей, просила допомогти або хоча б приїхати, щоб підтримати батька. Маша повідомила, що не може, бо немає з ким залишити дітей. Сашко відмовив, бо далеко їхати й доведеться на роботі брати відгули, а Павло взагалі віддалився й спілкуватися не хотів.
От і думаю тепер заради чого ми все життя прожили, відмовляючи собі в усьому аби дати більше дітям, якщо тепер ніхто навіть не згадує про нашу допомогу.
