Це історія про життя в ілюзіях та брехні. Та, рано чи пізно будь-яка брехня може вилізти назовні. Для Ліани це було справжнім шоком, адже вона усвідомила, що все її життя не таке, як вона собі думала.
Ліана росла з татом. Мами не було. Ні, вона не покинула цей світ, чи ще якась трагічна історія. Вона покинула свого чоловіка та доньку на самоті з проблемами. Так розповідав татко.
Ліана добре знала історію свого народження історію свого батька та їхньої ситуації в сім’ї. Татко багато разів розповідав про те, як Ліана залишилась без мами.
У стосунках батька і матері все було добре рівно до народження Ліани. Вагітність та пологи були спокійними, без пригод, але одразу після пологів мати кардинально змінилась. Щось в її серці та розумі перемкнуло і вона не хотіла брати відповідальність за народжену нею дитину.
Батько робив все для того, щоб втримати дружину в шлюбі, старався, допомогав. Але нічого не могло стримати жінку, яка вирішила втекти від відповідальності та хотіла й надалі жити вільним від дітей життям.
З тих пір, як крихітній Ліанці виповнився її перший рік, мами і слід простиг. За всі ці роки не було від неї ні однієї звістки. Ліана ж росла з розумінням того, що від неї відмовились, що вона була не потрібна власній матері. Це залишило на ній величезну травму покинутості.
От дівчина вже виросла, закінчила навчання, знайшла хорошу роботу та побудувала кар’єру. Все це вона робила, щоб заповнити ту порожнечу, що вона відчувала, коли думала про матір. Тому в двадцять п’ять вона була успішною жінкою, хоча могла ще порозважатись та побачити світ, замість того, щоб цілими днями сидіти на роботі за документами.
Що їй з того багатства, що їй з тієї посади замісниці директора компанії, якщо всередині в неї велика порожнеча, яка з кожним роком все збільшувалась. Вона відчувала, що велика частина її зникла тоді, коли вона вперше дізналась про зраду її матері.
Якось, коли дівчина прийшла в рідну квартиру та вирішила переглянути старі фотографії, щоб побачити своїх бабусь та дідусів, яких, як заведено в їхній родині, називали або дуже милозвучними, або величними іменами. Власне, тому її звуть не Катя, не Аня, не Яна, а Ліана. Милозвучно, хіба ні?
Раптом, серед всіх фотографій дівчина побачила, в одній, з кишеньок фотоальбому, фотографія на дотик була значно товстіша.
Витягнувши фото, з кишеньок випало ще щось. Це була фотографія. На ній був її тато, маленька Ліана та… Ще одна жінка, яка боляче нагадувала Ліані її власне відображення в дзеркалі. Невже?… Невже це її мати? Тоді чому вона така щаслива на фото, тримаючи Діану на руках? Чому з такою ніжністю дивиться на доньку?
Залізши ще далі, в забуті закутки старої шафи, дівчина знайшла цілу зв’язку листів. Адресат її тато, а відправник… Жінка на ім’я Марта, в якої прізвище було таке ж, як в Ліани. Вона відкрила листи. Так, прочитала, але саме ці листи відкрили їй правду про її матір і, що найголовніше, розкрили справжню сутність її батька.
В листах Марта балагала повернути їй Ліану, а батько погрожував їй, що якщо та не зупиниться в своїх вмовляннях, то станеться щось нехороше. Щось нехороше з Ліаною. Жінка ніколи не покидала Ліану, вона, навпаки, понад все бажала бути з донькою лагідно називаючи її квіточкою, сонечком, медом душі.
Дівчина дочекалась повернення батька та показала йому все це. Він почав кричати на Ліану, що вона залізла в те, що їй знати не треба. Та дівчина з усією люттю, що в неї зібралась, сказала:
– Мені не треба знати, що мій батько вuk paв доньку в матері лише для того, щоб надокучити жінці, яка народила йому дитину?! Мені не треба знати, що все моє життя – це брехня?! Мені не треба знати, що травма, яку я отримала, коли дізналась, що від мене відмовилась мати – це плід твоєї вмілої брехні?! Мені не треба знати, що мій батько той ще n0kи дь0k?!
Вони страшно посварилась і Ліана вирішила відновити втрачені зв’язки. Вона запам’ятала адресу, адже прихопила один лист з собою. Дівчина написала на вказану адресу, дуже сподіваючись, що жінка все ще живе там та чекає на свою донечку. Марта дуже швидко відповіла на лист Ліани і вони зустрілись.
Стільки сліз ні одна з них, певно, не пролила за все життя. В них тепер було багато тем для обговорення. Вони стали жити разом та надолужувати втрачене за всі ці двадцять чотири роки.
З батьком вони перестали спілкуватись. Той став розводити плітки по знайомих про власну доньку. Та Ліана розповіла, що той зробив. Тепер з ним ніхто зі старих знайомих не спілкується. Лише декілька пропустили це повз вуха та досі дружать. Мовляв що було, то було.
