Мій син начудив, коли йому стукнуло лише 18 років. Прибігає додому, спітнілий та збуджений, й просить аби я сіла на стілець, бо йому треба мені в дечому зізнатися. В голову одразу погані думки лізуть, руки затряслися від раптового хвилювання. Дмитро в очі не дивиться, погляд відводить:
-Мамо – починає боязко – Віта вагітна від мене. Що ж тепер робити?
Мені від душі відлягло. Не така це вже й проблема – діти це завжди радість. Віту я знала ще з дитинства, хороша дівчина, роботяща та совісна.
-Одружуватися, сину, що ж ще тут можна зробити? Ти не хвилюйся, я чим зможу, тим і допомагатиму.
-Мамо, яке одруження? – верещав він до мене. – Мені 18 років, я ще студент! Віта працює, а як піде в декретну відпустку, з чого нам жити. Ні, я так не хочу. І взагалі не хочу одружуватися саме з нею. Немає любові, по дурості все. Скажу, щоб робила аборт.
У мене аж серце схопило. Дивилася на цього хлопця й не впізнавала своєї дитини:
-Навіть не смій! Чуєш мене, навіть не смій так говорити й відмовлятися від своєї крові та плоті! Якщо ти відмовишся від Віти та дитини, вважай, що немає в тебе більше матері. Тоді живи як знаєш і з чого хочеш, а дорогу додому забудься.
Дмитро таки одружився, але лише тому, що дійсно злякався моєї погрози. Після весілля вагітна невістка переїхала жити до мене, а син повернувся на навчання. Домовилися, що він ще другий курс закінчить, а вже потім переведеться на інплан й приїде до дружини з дитиною.
Ми з Вітою ладнали, я ставилася до неї гарно. Обмежувала у роботі, готувала смачненьке, щовечора змушувала виходити на прогулянку. Віта переносила вагітність важко, токсикоз, печія. Лікарі рекомендували берегтися, тож я обмежувала дівчину від усіляких турбот й Дмитрові наказувала, щоб нічого дурного не ляпав.
Віта народила хлопчика. Довго вибирали ім’я, син сказав, що йому до цього діла немає, щоб самі вирішували. Назвали Тихоном, такий красивий хлопчик. Я від онука не відходила, допомагала невістці вжитися в нову роль новоспеченої матусі. Дмитро залишався осторонь, поки не отримав на горіх від мене, тоді миттю в нього батьківські почуття пробудилися.
Був син біля своїх недовго. Три місяці літа посидів, а тоді заявив, що передумав переводитися, хоче вчитися. Віта плакала, звісно, вона ж розраховувала на інше. Навіть мої погрози не допомогли. Дмитро таки поїхав, додому приїжджав не часто. Уже після випускного влаштувався на роботу, обіцяв знайти квартиру й приїхати по Віту з Тихоном.
Жили ми цими обіцянками два місяці. Ви не подумайте, невістка з онуком мені лише в радість, я й не хотіла аби вони кудись їхали. Але ж розумію, що молода сім’я повинна бути разом. Мені не подобалося, що Дмитро дружину цими порожніми обіцянками годує. Вирішила в усьому розібратися.
Сказала синові, що передачу хочу передати. Наш сусід буде в місто їхати, тож зможе завести прямісінько під під’їзд будинку, але треба знати адресу. Без сторонніх думок Дмитро розповів, куди їхати. Сусід дійсно їхав у місто, але передачею була я.
Прибула на місце, піднялася по сходах, знайшла потрібну квартиру. Подзвонила, зачекала кілька секунд. Двері відчинила якась дівиця у халатику.
-Ой, а ми не чекали не гостей! Ви до Дмитра?
-А ти хто така? – напала я на неї.
-Я ж Віка, його наречена. Хіба Діма ще не розповів? – кліпала своїми оченятами ще одна обманута дівчина.
-А Діма у нас любить зберігати таємниці. Як-от те, що він одружений та має сина. Про це не розповідав?
Бідолашна враз змінилася на обличчі, розплакалася, побігла збирати речі. Діма повернувся, коли тої дівиці вже слід простиг. Побачив мене й аж зблід.
-Мамо, а ти як тут?
–Залишилася лише для того, щоб плюнути у твоє брехливе обличчя й повідомити, що в тебе більше немає сім’ї – погрозу виконала й пішла з чистим сумлінням на автобус.
Два дні минуло після всіх тих подій, а я досі не знаю, як про все розповісти Віті. Дівчину я не покину, онука не залишу. Просто хвилююся, як вона все переживе, адже любить того поганця!
