Одинокість у шлюбі. Чоловік пішов до іншої. Оповідь
З Іваном ми прожили разом 20 років. Було всяке — і радісне, і гірке. Але я ніколи не шкодувала жодного дня, проведеного з ним.
Завжди намагалася бути доброю дружиною, у всьому йому поступалася і не суперечила.
Як інакше? Адже жінка має бути мудрою. Інакше можна залишитися без чоловіка — хіба мало довкола нього самотніх розлучених жінок? Двічі пробачила йому зради. Одного разу Іван навіть хотів покинути родину. Але я сказала, що без нього не зможу. Злякався, залишився.
Випивати мій чоловік теж любив, але хто не має цієї слабкості? Зате працював і хоч трохи, але приносив у дім гроші. Нам вистачало. Я теж працювала на двох роботах. Так і жили.
Коли народилася донька, і я була у декреті, чоловік став ставитися до мене гірше. Докорявав за кожен зайвий кусок, казав економити. Але потім усе налагодилося — я вийшла на роботу і могла сама купувати все необхідне собі й дитині.
Одного разу він прийшов нетверезий рано вранці. Коли я запитала, де він був, — закричав і замахнувся на мене. Я промовчала, адже дружина повинна розуміти, що він чоловік і має право іноді відпочивати від родини.
А згодом він уже не просто замахувався. Я ходила в темних окулярах, приховуючи синці, але всім казала, що ударилася об відкриті дверцята шафи.
Потім це сталося ще раз. І ще. І почало повторюватися постійно. Лікарі, які лікували мені зламаний ніс і ребра, казали писати заяву до поліції. Але я не могла. Адже Іван — мій коханий, рідна людина.
Та й якби я так зробила, він би образився й пішов.
А у нас дитина, якій потрібен батько.
Хоча на доньку він майже не звертав уваги. Хотів більше сина. Але друга дитина не вдавалася, хоча я й мріяла про ще одну.
Коли донька підросла, почала просити розлучитися. Знаю, це рідкість — адже діти люблять будь-яких батьків. Але Оля (донька) боялася батька, адже й їй діставалося. Іван був для нас авторитетом, ми слухалися, але не завжди могли уникнути покарання.
Йшли роки, мені вже було за сорок. Оля жила окремо зі своїм хлопцем.
Чоловік став спокійнішим, майже не розмовляв зі мною, не звертав уваги. Я звикла до такого ставлення, любила його мовчки, на інших чоловіків не дивилася. Старалася робити все для нього, щоб був задоволений.
Одного разу він прийшов з роботи раніше, був якийсь дивний, задумливий. Ходив мовчки по квартирі. Ніби хотів щось сказати, але не рішався.
— Іване, щось сталося? — я перша почала розмову.
Він помовчав.
— Так, мене все задовбало. Я йду!
Земля похитнулася під ногами. Я схопилася за спинку стільця.
— Як йдеш? Куди? А я? А наша родина?
— Яка родина? — закричав він. — Ти на себе подивися! Я все життя терпів тебе, мучився. Хочу хоч тепер пожити для себе, з жінкою, яка мене варта!
— У тебе є інша? — сльози потекли з моїх очей.
— А ти як думала? Звісно. На тебе без сліз не подивишся — виглядаєш, як стара баба. А я — чоловік справжній. У мене багато шанувальниць. А тебе більше не хочу бачити, набридла зі своєю любов’ю.
Іван схопив сумку, швидко одягнувся і вийшов.
— Речі завтра заберу! — кинув він на ходу.
Так закінчилися наші 20 років спільного життя.
Пізніше я дізналася, що останні три роки в нього була коханка. І саме до неї він пішов.
Сьогодні мені виповнилося 45. Після розлуки минуло п’ять років, але я досі не оговталася.
Колишній чоловік під час розлучення ділив кожну ложку, забрав усе, крім квартири — вона дісталася мені від мами. Усе, що відбувалося, нагадувало сон — я не могла зрозуміти, що це реальність.
Як так могло статися?
Адже я все для нього робила!
Тепер, через багато років, я зрозуміла. Не можна жити життям іншої людини. Не можна пробачати образи, якщо людина не щира. Не можна ставити себе нижче партнера і завжди йому догоджати. Не можна терпіти приниження та насильство. А я ще й доньку поставила на другий план! Тепер вона майже не спілкується зі мною, ображаючись за зіпсоване дитинство.
Як шкода, що я не зрозуміла цього раніше! Скільки сил і часу витрачено даремно.
Годинник у кімнаті голосно цокав. Цей день народження я знову зустрічаю самотня. Але головне — тепер я знаю, що хочу прожити своє життя, скільки б його не лишилося, у радості й спокої. Без залежності від чиїхось настроїв і бажань.
Раптом почувся дзвінок у двері. Відкривши, я побачила колишнього чоловіка.
— Привіт, я повернувся назавжди. Зрозумів, що ти найкраща й найвродливіша. Впустиш? — Він усміхався, ніби нічого й не було, і простягав скромний букет ромашок.
— Ні. Іди й більше не повертайся.
Я зачинила двері й відчула — саме зараз яІ тільки тепер, коли двері замкнулися за ним остаточно, я відчула справжню свободу.
