У світі існує думка, що poзлyчeнi чоловік чи жінка з дітьми вже нiкoмy не потрібні. Ніби-то ніхто ними вже нe зaцiкaвитьcя і не візьме на себе таку відповідальність. Але це не наша історія. Адже мій тато одружився вдруге в 53 роки, маючи трьох дітей від першого шлюбу. Та наша мачуха виявилась дуже хорошою людиною. Вона полюбила нас і виховувала як власних дітей.
Мій тато дуже любив мене та маму. І хоч він багато працював, він завжди знаходив час для мене та допомагав мамі по дому, адже розумів, як їй важко. Але після 10 років шлюбу моя мама знову завагітніла. УЗД показало, що вона носить під серцем двійню. Враховуючи її вік на той момент, лікар радив їй зробити аборт, бо не був впевнений, що вона зможе виносити та народити в 45 років, тим більше двійню.
Та мама ігнорувала попередження лікаря. Через 9 місяців мама народила двох моїх братиків. Зрозуміло, що їй було тепер набагато важче. Не зважаючи на роботу, тато старався як міг полегшити мамині декретні будні. Але морально мамі ставало дедалі важче, вона виснажувалась і почались скандали з татом. По незрозумілій нам причині вона приділяла хлопчикам менше уваги. І чим далі, тим менше ними займалась. Але згодом вона утнула таке, що ніхто з нас не міг зрозуміти.
Тато розумів, що з трьома дітьми їй важче ніж коли була я одна. Тому він наполягав, щоб в якийсь з вихідних днів, коли він вдома і не працює, вона могла розвіятись від домашніх турбот і зустрітись з подругами. Вона дуже зраділа цьому. Але згодом зустрічі з подругами ставали дедалі частішими. Ледь не через день коли тато повертався додому з роботи, вона збиралась і йшла кудись.
А одного дня мама зібрала речі й сказала, що втомилась від родини. Що вона виснажена і вже не почувається коханою. А вона хоче свободи, щоб знову відчути себе вродливою жінкою. Ми були шоковані цим вчинком. Тато не знав як йому бути далі – у свої 50 років залишитись самому з 12-річною донькою та 2-річними синами.
Коли тато зміг взяти себе в руки, він поговорив зі своїм директором і почав працювати вдома. Це звичайно ж було менше грошей ніж раніше, але нам потрібні були хоч якісь гроші. Оскільки заробітна плата тата поменшала, нам довелось переїхати до меншої квартири в інший район, бо не могли платити за попереднє житло.
Коли хлопчики вже пішли в дитсадок, стало легше. Тато зміг повернутись на роботу на повний день, а я допомагала як могла з братиками. Якщо чесно, я пишаюсь тим, що тато зміг не запанікувати й зібратись і знайти сили, щоб виховувати нас і забезпечувати всім необхідним.
Що стосується мами, то після того, як вона покинула нас, від неї нічого не було чути. Її батьки, мої дідусь та бабуся, теж припинили спілкуватись з нами. Вони просто викреслили нас зі свого життя, як це зробила наша рідна мама.
Тато був настільки ображений на маму за такий її вчинок, що повністю розчарувався у всіх інших жінках і просто не звертав на них уваги – він повністю присвятив своє життя своїм дітям.
Одного разу ми пішли в новий парк на майданчик. Поки я гралась з братиками, тато сидів на лавочці. По ньому було помітно, що він втомився. Адже не легко і працювати, і присвячувати решту свого дня дітям. Він дивився на нас і поринув у свої думки. Мимо проходила жінка, підійшла до тата і запитала:
– Чому таким симпатичний чоловік сидить такий сумний?
– Шановна, Ви проходили повз? Я Вас не затримую, – трішки знервовано сказав тато.
– Ну хіба я могла пройти повз такого чоловіка? Скажіть будь-ласка, Ви одружений? – продовжила незнайомка.
– Дружини в мене немає. Але є троє дітей, які зараз рознесуть ті гірки на майданчику.
Тато відповів спокійно, встав і пішов мирити хлопчиків, пояснюючи, що так не можна себе поводити на майданчику. Коли обернувся незнайомки вже не було.
Наступного дня на тому ж майданчику вона знову підійшла до тата. Він без особливого бажання спілкувався з нею. Але з часом вони познайомились ближче і тато навіть запросив її на каву. З цього все й почалось.
Через кілька місяців вони одружились і наше життя стало ще кращим. Ми переїхали в її квартиру. І оскільки працювали і вона, і тато, грошей нам повністю вистачало. Наша мачуха стала для нас рідніше біологічної мами. Вона полюбила нас як власних, тому що своїх дітей вона не могла мати.
Я дуже рада, що так все склалось в татовому житті. Особливо за те, що в ньому з’явилась така добра, щира й любляча людина, як наша мачуха, яку ми дуже швидко стали називати “мамою”.
