Все своє життя я прожила в місті. При тому, що завжди мріяла про будинок за межами міста. Красивий краєвид завжди привертав мою увагу.
Мріяла, щоб моя оселя була на березі річки, недалеко від житла ліс із чарівним шепотінням дерев, ягоди, гриби, свіже повітря. І от коли вийшла на пенсію, мрію вирішила здійснити. Спочатку знайшла оголошення про продаж оселі моєї мрії. Поїхала, подивилась, сподобалось. Продала квартиру, і за ті кошти купила будинок в селі, недалеко від міста. Все так, як я і хотіла; річка, ліс, свіже повітря.
Звичайно в землі порпатись я не збиралась, тому на залишок коштів, які залишились від продажу квартири, двір зробила для відпочинку. Попросила майстрів щоб змайстрували альтанку, проклали доріжки, провели світло. Через місяць двір не впізнати. Все добре, можна спокійно відпочивати, але я навіть уяви не мала як тяжко з сусідами.
Сусідом виявився також пенсіонер, але не дуже доброзичливий. В його понятті, якщо живеш в селі, то обов’язково повинна тримати худобу. Слово відпочинок для нього звучало як образа, тим паче, що як виявилось мене він незлюбив з цієї причини. Замість спокійного відпочинку, в мене почалось життя на виживання. Спочатку сусід проявив інтерес, що та як, чому нічого не тримаєш. Коли виявилось, що не займаюсь господарством, і почалось.
З п’яти годин ранку починає стукати, грюкати, і обов’язково під моїм будинком. Тривало так доволі довго, я вже шкодувала, що купила оселю, не запитавши про сусід. А потім примирились, я пообіцяла, що тільки в нього буду купувати харчі. Тепер живемо мирно.
