Назавжди памятаю
Михайло Семенович ще дитиною зрозумів, що буде вчителем. Це не просто бажання, а переконання, яке зародилося після одного випадку в дитинстві. Саме тоді Михайлик усвідомив: попри всі труднощі, варто залишатися людиною, і приклад мав перед очима. Момент справжнього виховання закарбувався в його душі і супроводжував усе життя.
Михайлик навчався у шостому класі. Жив разом з мамою. Саме того року батько їх покинув просто пішов, кинувши мамі в обличчя, а син чув:
У мене тепер інша сімя, а ви живіть, як хочете.
Михайлик назавжди запамятав ці слова, побіг у свою кімнату і плакав так, щоб мама не бачила:
Виросту й ніколи не вчиню так жодного разу, вирішив тоді, про тата забуду.
І справді, за все життя більше не бачив батька і майже не згадував про нього. Було боляче у інших діти батьки були, а у нього ні.
Мама працювала на швейній фабриці в Тернополі, ще й удома підробляла. Доводилось якось виживати, не розкошували, але на їжу завжди вистачало. До школи мама старалася одягати Михайлика в нове, щоби не відрізнявся від інших. Тоді життя у всіх було однакове. Ну, майже у всіх були й винятки.
У класі з Михайлом навчався Колян. Звичайний хлопець, як усі. Але одного разу батькові Коляна пощастило отримав спадщину: будинок у селі. Продав його й вклав гроші у власну справу відкрив майстерню з ремонту автівок у невеликому районному містечку. Справи пішли вгору, зявилися гроші. Батьки балували Коляна, а він хвалився новими речами, хлопці мовчки заздрили.
Одного разу Колян прийшов у клас:
Дивіться, які годинник мені тато купив! простягнув руку, усі побачили гарний, справжній годинник.
Михайлик із заздрістю поглядав на годинник, Колян аж сяяв від гордості більше ні в кого такого годинника не було. Хлопці зітхали, а Михайлик навіть засмутився, хоча намагався цього не показувати. Тоді він подумав про свого батька:
У Коляна тато поряд, живе з родиною, а мій і більше не згадував.
Михайлик старався вчитися, мама завжди казала:
Вчися добре, синку, буде тобі добра доля Уся моя надія на тебе, Михайлик старався, відмінником не був, але завжди мав гарні оцінки.
Того дня останній урок був фізкультура. У роздягальні діти дуріли, штовхались. Колян, боячись за татовий подарунок, зняв годинник, хотів покласти в портфель, але поспішив годинник впав під лавку, і це помітив лише Михайлик.
Одразу промайнула думка: взяти годинник непомітно й покласти в кишеню. Не довго думаючи, Михайлик присів, схопив годинник і сунув до кишені спортивних штанів. Проте подумав:
Варто сказати Колянові, що його годинник знайдено але не зміг.
Іван Захарійович, учитель, гучно сказав:
Швидко виходьте і шикуйтесь! діти вишикувались, розпочався урок.
Всі виконували вправи, бігали, стрибали, а Михайлик думав лише одне:
Лиш би годинник не випав із кишені буде соромно! Як би повернути годинник під лавку або вкинути у Колянів портфель? Але що, як хтось помітить? Спитають, чому не сказав одразу вважають злодієм
Михайлик почувався погано, годинник нагрівав ногу, потім дзвоник пролунав, усі поспішили в роздягальню, він зайшов останнім. Колян стояв посеред роздягальні й кричав:
Годинник украли! Він дорогий, показуйте всі кишені!
Михайлик не знав, що робити зараз знайдуть годинник у нього, буде дуже соромно, однокласники відвернуться.
Іване Захарійовичу, кричав Колян, мене обікрали!
Так, тихо, що тут сталося? учитель крикнув, усі затихли.
Годинник зник, скаржився Колян, тато подарував!
Навіщо такі дорогі речі приносити до школи? Щоб похвалитися перед однокласниками? Некрасиво. Зараз розберемось. Може, нічого й не вкрали, мабуть загубили Шикуйтесь в ряд.
Чому? здивувалися хлопці.
Бо ви метаєтеся, галасуєте нічого не знайдеш. Усі стали й закрили очі Якщо хтось відкриє очі, для мене саме той і буде підозрюваним.
Діти стали в ряд, зажмурили очі, Іван Захарійович почав перевіряти кишені. Дійшов до Михайлика, тихенько шльопнув по кишені знайшов годинник. Михайлик стояв мовчки.
Учитель витяг годинник і сказав:
Міняйтесь місцями! і переставив Михайлика ближче до сусіда. Обережно, з закритими очима, щоб нічого не бачити Тиша стояла. Михайлик готувався до найгіршого, а тут почув: Ось і годинник, Колю! Тобі б уважніше за своїми речами стежити!
Всі розплющили очі, і Михайлик також. Годинник лежав під лавкою, але трохи в іншому місці. Колян схопив його, надів на руку. Однокласники глянули з докором сам загубив, ще й звинуватив усіх.
Більше не принось до школи годинник мало що може статися промовив вчитель і відпустив дітей.
Старшокласники вже заходили в роздягальню, Михайлик виходив останнім і поглядав на Івана Захарійовича очікував неприємної розмови. Дійшов додому ледве. Наступного дня боявся йти до школи раптом викличуть до директора
Другого дня йшов до школи, наче на допит.
Ну сьогодні мені буде Може, Іван Захарійович перед усім класом розповість але день минув спокійно, уроки, перерви, вчителя й не бачив.
Додому повернувся зі спокоєм у душі.
Може, все пройде тихо, фізрук нікому не розповість. Якби хотів уже всім би про це сказав.
Довго докоряв себе Михайлик і вирішив ніколи в житті чужого не брати. Так закінчив школу, вступив у педагогічний університет у Львові.
Пройшли роки. Михайло Семенович давно закінчив педуніверситет, прийшов працювати в школу. Одного разу трапилася неприємна історія. В одної учениці Марічки пропали гроші, вона звернулася до класного керівника.
Михайле Семеновичу, у мене зникли гроші, він одразу згадав себе.
Поглянув на всіх учнів і впіймав переляканий погляд Катрусі дівчина із неблагополучної родини, одягнена скромно, на тлі однокласників. Він знав, її батьки випивають, а тепер таке Катруся зустрілася очима з учителем, у неї заблищали сльози, було соромно.
Вирішив діяти по-своєму:
Марічко, яка сума у тебе зникла? та назвала невеличку суму в гривнях. Добре, правильно, ці гроші мені віддала Катруся, вона знайшла їх на підлозі та віддала мені. Будь уважніша. Добре, що Катруся так вчинила.
Михайло Семенович дістав з кишені свої гривні, відрахував і віддав Марічці, попросив, щоб вона надалі уважніше ставилася до грошей. Всі раділи, хвалили Катрусю, вона сиділа червона, дивилась на класного керівника. Їй хотілося плакати, але розуміла зараз не можна, не має права підвести вчителя.
Після уроків Катруся чекала на Михайла Семеновича, він це відчув і повернувся. Вона поклала на стіл украдені гроші, а він сказав:
Сядь, Катрусю, я хочу розповісти тобі одну історію.
Катруся слухала, широко відкривши очі, про хлопця Колю, що хвалився годинником. Про Михайлика, якому годинника й не треба було, але все ж поклав у кишеню. Як потім переживав. Розповів про Івана Захарійовича мудрого вчителя.
Розумієш, він тоді міг зламати моє життя, і був би правий, бо правда на його стороні. Але він дав мені шанс все виправити. Тепер я даю тобі такий шанс.
Катруся заплакала.
Дякую, Михайле Семеновичу, це було вперше і востаннє Ніколи в житті більше так не зроблю, схлипувала дівчина, і він повірив.
Михайло Семенович знав так і буде. Катруся щиро розкаялася і все зрозуміла. Дійсно, все так і сталося
Випадково зустрів колишнього вчителя, постарілого, що ходив із палицею
Якось Михайло Семенович приїхав на відпустку до рідного дому у Тернопіль. Мама вже старенька, треба навідати, допомогти. Вийшовши з магазину, зустрів свого колишнього вчителя Івана Захарійовича той був із палицею, змужнілий віком, але сповнений життя. Привіталися, сіли на лавку. Заговорили про школу, життя.
Я веду групу здоровя для літніх людей, усміхався колишній фізрук, треба підтримувати людей.
Іване Захарійовичу, я хочу подякувати вам за той випадок з годинником
Михайле, я й сам не знав, хто взяв годинник. Дякую за відвертість.
Як не знали? Ви ж у мене його знайшли!
Розумієш, я тоді сам закрив очі і перевіряв ваші кишені навпомацки щоб нікого не бачити як злодія. Коли знайшов, переставив тебе на інше місце й швидко поклав годинник під лавку. Повернувшись, вже й не памятав, у кого він був. Я усвідомлював, що це могло тебе зламати. Але ти виріс та став вчителем, і я радію, що ти пішов моїм шляхом. Це нагорода за те, що я тоді не скривдив тебе.
Той випадок показав мені дорогу в житті. Я завжди вдячний вам.
Довго сиділи на лаві учень і вчитель, обговорювали життя, Михайло радився з Іваном Захарійовичем. Перед тим, як розлучитися, старий учитель сказав:
Знаєш, Михайле, є гарна українська приказка: «Заступи гріх ближнього, і Бог заступить твій». Так воно і є у житті.
