Несвоєчасне кохання
Марія зазирнула до кімнати матері, побачила, що та спить, і тихенько притулила двері.
— Маріє, — раптом покликала мати слабким голосом.
— Так, мамо, — дівчина знову відчинила двері. — Я думала, ти спиш. Тобі щось потрібно? Хотіла трохи прогулятися з дівчатами.
— Іди, я посплю, — відповіла Олена і заплющила очі. Навіть підняти важкі повіки їй коштувало неймовірних зусиль.
Марія з полегшення зітхнула й побігла збиратися. За час маминої хвороби вона звикла рухатися несхвильовано. Так само тихо спустилася сходами. Біля під’їзду на неї чекав однокласник Іван Білецький.
— Чого так довго? — замість вітання буркнув він.
— Мамі юшку варила. Куди підемо? — Марія усміхнулася, намагаючись загладити провину.
— Вона ще хвора?
— Так, щойно заснула. Трохи лише, гаразд? Раптом їй щось знадобиться, — попросила дівчина.
— Нічого, поспить — і їй краще, — безжурно відповів Іван.
Марія прикусила губу. Вона нікому не розповідала, чим хворіє мати. Не хотіла, щоб жаліли чи піднімали паніку в школі.
— Дощ починається. Пішли до Валерка, у нього батьки на дачу поїхали, — понизивши голос, сказав Іван і обійняв її, намагаючись поцілувати. Але Марія різко відхилила голову.
— Ти що? Хтось побачить.
— Кого? Мама ж спить. Ну що, йдемо? — спитав він.
Марія вагалася. Минулого разу, коли вони заходили до Валерка, Іван приставав до неї. Він їй подобався, але надто поспішав.
— Марійко, на півгодини. Чесно, не чіпатиму, — благав він.
Дощ справді посилився.
— Гаразд, тільки ненадовго, — згодилась дівчина.
— Звісно, — Іван намагався не показувати радості.
Валерко відчинив двері й усміхнувся, побачивши їх.
— Заходьте.
Марія не рухалася. Їй не хотілося залишатися наодинці з двома хлопцями.
— Вчора класний фільм завантажив, — сказав Валерко.
Іван скинув кеди й пішов за ним у кімнату. Марія думала, що зараз саме час піти. Але й додому повертатися не хотілося.
Вона зачинила двері й увійшла в кімнату, сіла поруч з Іваном. Він одразу поклав руку на спинку дивану за її плечима. Валерко приніс кожному пляшку пива. Марія відмовилася, і Іван узяв її пляшку собі. Дівчина кинула на нього погляд, але мовчала.
Фільм виявився справді цікавим, захопив її з перших кадрів. Вона опам’яталася, коли відчула гарячу Іванову долоню під светром. Марія здригнулася, але він утримав її за плече, а іншою рукою болісно стиснув груди.
— Боляче! — скрикнула вона.
Іван послабив хватку, і Марія схопилася з дивана. Валерка в кімнаті не було — вона навіть не помітила, коли він вийшов.
— Марійко, пробач, — пробурмотів Іван.
— Ти ж обіцяв! — спалахнула дівчина.
— Та годі тобі. Чому ти пручаєшся, ніби вперше? Я ж тебе люблю. — Він теж підвівся.
Іван уперше сказав, що кохає її, і Марія не могла його відштовхнути. Він почав цілувати її. З рота неприємно пахло пивом. Його руки раптом стали грубими, наполегливими.
— Не треба, мені час… — видихнула вона і уперлася долонями йому в груди.
Іван раптом схопив Марію і повалив на диван, навалившись усім тілом. Вона з усіх сил намагалася скинути його. Їй вдалося зігнути коліно, і вона вдарила ним Івана між ніг.
Він вилаяВона вибігла на вулицю під дощем, і тільки тепер зрозуміла, що справжнє кохання ніколи не буває несвоєчасним — воно приходить саме тоді, коли має прийти.
