Олексій запізно зрозумів, що стоїть на табуретці з мотузкою в руках, і його наміри можуть бути сприйняті неоднозначно.
Він сидів на ліжку в одних штанях, спустивши ноги на підлогу. Йому знову здалося, що мати кличе його.
“Олексію, сину… Олексію…”
Майже щоніч він прокидався від її голосу. Розумів, що вона не може його кликати — адже три тижні тому померла. Але все одно сідав, слухав, чекав.
Останні півроку вона не вставала. Олексій працював вдома, щоб бути поруч. Спробував найняти сидєлку, але через три дні та втекла, прихопивши всі гроші й мамині золоті прикраси. Більше він не ризикував.
Працюючи за комп’ютером, прислухався, і за першим покликом біг до матері. Втомлювався так, що інколи засинав прямо перед монітором. Тієї ночі він так само прокинувся від її голосу, кинувся в її кімнату. Але вона вже не дихала. Він заплакав і благав у неї пробачення за те, що разом із горем відчув полегшення. Відмучилася. Він вільний.
Але ось уже три тижні він жив сам, а радості не відчував — лише важку самотність і порожнечу всередині.
Вона була жвавою і молодою душею. Наспівувала, коли прасувала білизну або прибирала в хаті. Здавалося, завжди буде такою. Олексій не міг уявити, що вона буде повільно вмирати.
Спати вже не хотілося. Глянув на годинник — пів на сьому. За вікном стояла сіра осіння мла. Вона якимось дивом проникла й у кімнату, змила всі фарби до напівтонів. Тихо, пусто, похмуро.
Йому здавалося, що він теж став сірим, неживим. Олексій встав, одягнувся й підійшов до дверей її кімнати. Заходив туди після її смерті лише раз — коли вибирав у шафі сукню для похорону. Різко відчинив двері й увійшов. У ніс вдарив знайомий застояний запах ліків, сечі й змученого хворобою тіла. Намагаючись не дивитися на порожнє зім’яте ліжко, підійшов до вікна, відсунув штору й розчинив його навстіж.
У кімнату ворвався свіжий вологий повітря разом із шумом прокидаючогося міста. І дивним чином кімната ожила, фарби стали яскравішими й чіткішими. Олексій відчув прилив сил. Зірвав з ліжка простирадло, намагаючись не вдихати невидимий пил, кинув на підлогу. Туди ж полетів мамин халат, що висів на спинці крісла — ніби чекав, коли вона встане й одягне його. Набралася велика купа. Олексій відніс її у ванну, засунув у пральну машинку.
Повернувся до кімнати з відром для сміття й одним рухом зігнав у нього з табуретки біля ліжка купу пляшок і упаковок із таблетками. Туди ж відправив і стакан, з якого поїв матір.
Застелив ліжко покривалом, викинув усе зайве, витер пил і вимив підлогу. Кімната не ожила, але дихати в ній стало легше. Натхненний результатом, він так розійшовся, що прибіВони одружилися роком пізніше, а в їхньому гнізді вже сміялася дитина, і Олексій нарешті відчув, що життя знову наповнене сенсом.
