Матір Саші сама не зрозуміла до кінця ситуацію:
– Він сказав, що пропав Фінік. Вже декілька годин витратили на пошуки по всьому району.
Фінік – особливий для мого сина песик.
Пояснень знайти не вдалося більше. Напевно, хвилювалася сама дуже сильно і вибір його не одобрила. Своїх думок не хотіла видати, тож просто мовчала. Та син уже дорослий і було б по-дурному вказувати йому, що робити.
Я просто раділа, що син здається щасливим. Але зараз щиро не розуміла, що відбувається. Він давно не приїжджав, хоча обіцяв прибути на свіжі варенички.
Сашко завітав через 5 днів. Страшенно зморений, з поганим виглядом. Та мені не довелося багато розпитувати і думати, як почати розмову. Син сам це зробив:
– Ти вибач мені за тривале запізнення. Часу немає зовсім. Я об’їздив всю країну, довго перевіряв усі ветеринарки і притулки. Як тільки знайшов, за що зачепитися, ниточка надії зникла.
– Сашо, як так могло статися? Це ж розумний пес, всьому научений. Раніше я б і не подумала про такий хід подій. А взагалі мені страшно, що ти скасовуєш власне весілля через таку дрібницю. Витрачені немалі суми і Улянка у відчаї.
– Заплакана Уляна повернулася в свою кімнату гуртожитку. Я відчуваю, що ця сварка має присмак кінця. І зараз геть не розумію, чи вдасться нам повернути усе?! Річ була й не в тому, що вона ненароком відпустила повідок Фініка. Я сам повинен був передбачити, що довіряти їй не варто. Та ж в мене була домовленість з сусідським хлопчиною. Я платив йому, а він був радий допомогти з псом. Та Уляна, переїхавши до мене вирішила, що це пуста трата коштів і змусила розірвати нашу угоду. Натомість пообіцяла гуляти з собакою сама. Як я міг допустити це? З першої ж зустрічі їх знав, що справи не буде. Вони не відчули один одного. Не було зв’язку між ними.
Я ніколи не подумала, що син може так щиро плакати. Сльози стікали по його обличчю великими краплями. Цей пес був з ним уже п’ять років.
Він сам взяв його, сам виростив і навчив командам.
Останнім собаку бачили поруч з якимось безхатьком, тож Саша віднайшов його, влаштував допит, перед цим обіцяючи дати грошей. Чоловік мусив був сказати, що подарував того собаку своїй сестрі, що живе в маленькому містечку недалеко звідси.
– Та твій пес живе, як сир в маслі. Є тепле житло, гарно годують. А от повернути його я тобі не зможу, бо вже випив «нагороду» за нього і гроші від твоєї дружини теж витратив. Сестра розсердиться на мене.
Ледве вдалося дізнатися адресу нового проживання улюбленця.
Відразу поїхав туди і, о щастя, господиня з ласкою погодилася віддати Фініка. Навіть винагороди не захотіла, бо зрозуміла, що пес сумує за попереднім хазяїном: нічого не їсть і скулить майже весь час.
Як тільки побачив Фінік господаря, то наче воскрес! Так швидко хвостом замахав, так очі від радості засвітилися, так біг назустріч.
Уляна ж довго пояснювала, що не хотіла нічого лихого, говорила про приїзд до матері Олександра, але ніхто не чув і не хотів чути її. Таку підлість не пробачили навіть друзі колишньої пари закоханих.
