Заплакана наречена в красивій білій сукні та довгій фаті стояла перед гостями й не могла вимовити ні слова. Як могла ця бідолашна пояснити, чому її наречений не прийшов на власне весілля. Скільки бруду й пліток виллють на неї злі язики, коли цей кошмарний день закінчиться…
Наталя й Сергій зустрічалися довгих шість років. За цей час встигли отримати дипломи, влаштуватися на роботу, відкласти якусь копійку. Дівчина несамовито хотіла вийти заміж. Просто марила весіллям та сукнею. Сергій ставився до одруження з осторогою, адже всі його друзі в один голос говорили про те, що шкодують про своє рішення створити родину.
Та Ната не здавалася. Тримала в будинок в ідеальній чистоті, готувала смачну вечерю з декількох блюд, завжди мала гарний вигляд й у всьому догоджала своєму хлопцеві. Шкода, що ці старання не приносили бажаного результату. Новий рік, День всіх закоханих, річниця їх знайомства – усі пам’ятні свята минали, а пропозиції їй ніхто не робив.
Наталя була впертою й не збиралася просто так здаватися. Вона вирішила підійти з іншої сторони. Почала заводити розмови про дітей, про своє бажання народити сина. Сергій теж зізнався, що уже готовий стати батьком. Саме тут дівчина його й заловила. «Діти повинні народжуватися в шлюбі, не інакше».
Через місяць у них було назначене весілля. Наталя щиро раділа та готувалася до довгоочікуваної події. Замовила ресторан, купила сукню, роздала запрошення. У намічений день, зробивши макіяж, зачіску, одягнувши свою сукню дівчина з нетерпінням чекала на нареченого.
Заглянула в телефон, подивитися на час, та помітила одне непрочитане повідомлення. «Наталя, вибач! Я не можу на тобі одружитися»
Сергій тієї ж ночі прийшов до коханої та на колінах молив пробачити його. Дівчина навіть не поглянула в його сторону. У неї досі голова хворіла від сліз та шоку, який трапився з нею цього дня. Образа і сором, надовго засіли в її душі, тому про прощення і тим більше про якісь стосунки з цією людиною вона і подумати не могла.
