Того дня я дуже запізнювалася додому. Моя дочка забула взяти ключі і стояла під будинком і чекала на мене. А вона ще зовсім дитина, лише шостий клас. То ж я і хвилювалася, щоб нічого не трапилося.
Зранку я була в магазині і накупила багато солодощів, цукерків та шоколаду до дня святого Миколая. І з цими всіма пакунками їхала додому. Правда я викликала собі таксі, щоб швидше додому приїхати.
Я настільки сильно спішила, що залишила свій гаманець у шухляді свого стола на роботі. Ще й думала, щоб його не забути і вчасно витягнути. Тому вийняла гаманець з своєї сумочки, щоб просто взяти його в руки і не шукати довго.
Та хтось з клієнтів постукав до мене в двері, та й я швидко кинула гаманець з столу до шухляди столу.
Коли настав час оплати за поїздку я була спантеличена, адже згадала, що всі гроші в гаманці, а він на роботі. Не повертатися д назад. І так мені потрібно було заплатити близько ста гривень, але я їх не мала.
Водій дивився на мене і вже помітно почав нервувати. Тоді я запропонувала, що можу йому оплатити поїздку, тільки мені потрібно побігти додому по гроші.
Смішно це звучало. Він б мене випустив, а я б і не повернулася. Не принесла б гроші і слід за мною б зник. Нам потрібно було якось порозумітися.
Тому я запропонувала віддати йому дві упаковки солодощів, які придбала для своїх дітей. Чоловік наче і не був проти, кивнув головою. Та й на свято Миколая знадобиться. Тому він і погодився, та й ці дві коробки коштували більше, ніж сто гривень. Кожна з них була по вісімдесят. Але іншого виходу в мене не було.
Таксист сказав, що має двох синочків і якраз планував їхати після роботи до магазину за подарунками. Подивився на ці упаковки цукерок, тоді глянув в інтернеті їхню приблизну вартість, ще раз повернув погляд на мене і усміхнувся. Подякував і побажав мені гарного вечора.
Я вийшла з автомобіля і побігла до дитячого майданчика дивитися, чи на лавочці сидить моя дитина і чекає на мене.
