Моя дружина померла, коли нам із нею виповнилося по сорок шість років. Ми з нею однолітки. Одружилися рано у двадцять один рік. Через рік народився син, ще через два, другий. До того часу, коли дружині стало погано, ми вже жили одні. Старший син одружився, і живе окремо. Менший син живе з дівчиною, як зараз говорять, цивільним шлюбом. Також окремо. У Каріни є своя квартира. Ми з дружиною планували продати квартиру, розділити гроші між дітьми, а самі будемо жити на дачі.
Там є все для життя взимку. А до роботи добиратися однаково. Що звідти далеко, що з квартири на інший кінець міста. Та нашим планам не судилося збутися. Після того, як дружина померла, діти погорювали, та й роз’їхалися по своїх домівках. А я один залишився страждати. По другому не скажеш. Рік нікого не хотів бачити, на роботу, увечері додому. Нікуди не ходив, навіть коли запрошували.
Одного разу кум зателефонував, просив терміново приїхати. Невідкладна справа. Що саме, не говорив, але дуже чекає. Від такого не відмовишся. Видно, що потрібна допомога. Я швидко перевдягнувся і поїхав до кума. Коли зайшов, на кухні святковий стіл, а кум говорить, що пора мене витягувати із депресії. Так я познайомився з Людмилою.
Пів року ми зустрічалися. Синам не говорив, що в мене з’явилася жінка. Але коли вже сам відчув, що потрібно щось вирішувати, сказав їм, що познайомлю з майбутньою дружиною. Я думав, що сини зрадіють за мене. Що нарешті не один у квартирі. Але все навпаки. Сини здійняли крик, що маму я не кохав, якщо вже знайшов їй заміну. І в мої роки сидять вдома, а не шукають жінок.
А які мої роки. Сорок вісім. Вважаю, що я ще молодий. І чому мені не можна просто радуватися життю. Я не зрадив свою дружину. Так сталося, померла. То наразі мені не можна влаштувати своє особисте життя? Адже сини не думають, як мені залишатися одному, коли вони від’їжджають. Записали мене в старики.
Як поїхали, більше не телефонують і не відповідають на мої дзвінки. Три місяці чекання нічого не дали. Далі, запропонував Людмилі вийти за мене заміж. Адже дітям не потрібен. Якщо не хотіли, щоб одружувався, то підтримали б якось. А то кинули одного і вважають, що праві. Я вважаю, що поступаю правильно. Мені жити з моєю жінкою. А діти думаю, що згодом зрозуміють мене і перестануть дутися.
