Ситуація у нашій родині склалася наступним чином. Ми з чоловіком одружилися три роки тому. Живемо на орендованій квартирі. Рік намагалися зачати дитину. Після невеличкої операції по-жіночому мені вдалося завагітніти, тож зараз очікуємо на первістка.
Вагітність не з легких, треба берегтися. Оскільки дитина для мене на першому місці, з роботи довелося піти за власним бажанням. Чоловік забезпечує нас фінансово. Поки ми вдвох, грошей вистачає, а от що робитимемо після народження сина, не знаю.
Моя мама з тих мам, які піклуються про своїх дітей завжди, не дивлячись на те, що діти вже давно не діти. Коли вона почула, що стала бабусею, одразу пообіцяла допомогти фінансово. Мається на увазі не візочок чи ліжечко. Мама хоче купити нам з чоловіком власне житло.
З роботи своєї пішла й поїхала на заробітки. Татові про свій намір не зізнається, бо він буде проти. «Діти не повинні сидіти на шиї у своїх батьків» – часто любить він мені повторювати, в той час, як сам виліз на шию до матері й у вус не дує. Скільки себе пам’ятаю, у нашій сім’ї усі проблеми та турботи завжди були на неньці. Батько ніби й був присутній у нашому житті, але з позиції спостерігача, а не годувальника та міцного чоловічого плеча.
Оті тепер, коли мама поїхала, він продовжує займатися марнотратством. Витрачає усі гроші, які мама йому надсилає. Може їх і не багато, бо основну суму вона переводить мені, але й за те треба сказати «спасибі». Батько ж вічно не задоволений. Він, бачте, захотів новий телевізор, щоб екран побільше, бо у нього проблеми із зором, а мама гроші не хоче надсилати.
Запросив мене в гості. Думала для чогось важливого. Де там! Тато цілий вечір скаржився, як втомився готувати, прибирати, виносити сміття, а мама його праці не цінує й взагалі, як вкусила смак грошей, перетворилася на скнару. А тоді давай мені про свій омріяний телевізор розповідати. Ну хіба є у нього совість?
Мамі навіть розповідати про наш розмову не буду, не хоче аби вона засмучувалася. Мені й самій незручно, що ненька заради нас поїхала, але ми ж не змушували. Навіть якби й відмовилися, вона б все одно зробила те, що надумала. Оце думаю собі, а що буде, коли ненька повернеться. Допоможе нам із житловим питанням, а тато з розуму зійде, бо телевізор так і не отримає.
