Після смерті батька Настя з чоловіком вирішили продати будинок у селі. Настя чекала дитину, їм потрібні були гроші, щоб купити більшу квартиру у Львові.
Стояв теплий вересень. Настя дивилася на село й не впізнавала його. За рік тут понаставляли високих парканів, замість старих халуп з’явилися нові будинки з яскравими дахами. Лише їхній дім залишився таким, як завжди.
Тарас зупинив «Шкоду» біля ганку. Настя вийшла з авто й потягнулася. Тиша, а від чистого повітря навіть запаморочилося. Вона відчинила двері й увійшла в хату. Вона здалася їй такою зморщеною, тісною.
Цілий рік у ній ніхто не жив. Після смерті мами батько приїжджав сюди сам. Ділянка велика, але він нічого не саджав, ходив у ліс, на риболовлю. Він і минулого року прагнув сюди, хоч уже сильно хворів. Казав, що тут легше дихати, повітря лікує.
На початку травня вони привезли його сюди. Лише вдома Настя зрозуміла, як здає батько. Він не зможе жити тут один. І вона умовила його повернутися з ними назад, до міста. Через місяць він ліг, а наприкінці вересня помер.
Вони з Тарасом — справжні містяни, не будуть часто сюди навідуватися. Далеко від Львова, та й відпустку звикли проводити на Чорному морі. А без постійного нагляду хата почне руйнуватися. Вона вже виглядає занедбаною. Ось і вирішили продати, поки ще міцна й доглянута. Якщо з віком занудиться за тишею й сільським повіттям — куплять хату ближче до міста.
На очах у Насті виступили сльози від навалившихся спогадів. Дім дістався у спадок від бабусі з дідом. Спочатку померла мама, потім один за одним пішли бабуся й дідусь, а минулого року — батько.
Настя стояла перед портретом молодої дівчини на стіні. Тарас заніс сумку з речами, підійшов до дружини, обійняв ззаду.
— А я не бачив у тебе такого фото. Скільки тобі там? — спитав він, дивлячись на знімок.
— Це не я, це мама. Їй тут, мабуть, шістнадцять чи сімнадцять, ще в школі вчилася.
— Ти дуже схожа. Я подумав, що це ти. — Він заглянув їй у вічі. — Давай відро, я принесу води, а ти звариш чай.
Настя втерла ніс і пішла на кухню. Повернулася з бляшаним відром.
— Воно стояло догори дном. Але прополощи його. Колонка через два будинки, — сказала вона, подаючи відро чоловікові.
— Та я пам’ятаю. — Тарас вийшов із хати, скриплячи порожнім відром.
Настя повернулася на кухню, увімкнула електроплитку, але та не запалала. «Пробки викручені», — згадала вона. Вони лежали на полиці під лічильником у кімнаті. Вона вкрутила їх, торкнулася долонею — металевий диск нагрівався.
Вона оглянулася. Нічого вона не візьме звідси, хіба що мамину фотографію. Треба зайти до сусідів, запропонуВона взяла в руки днВона взяла в руки дневник, і раптом зрозуміла, що тепер її життя вже ніколи не буде таким, як раніше.
