**Щоденниковий запис**
Сьогодні був дивний день. Йшов по вулиці у Києві, а назустріч мені — дівчина з сміливим поглядом.
— Вибачте, ви не підкажете, де вулиця Лесі Українки? Заблукав, ніхто не знає, — спитав я.
Вона зупинилася, оглянула мене з ніг до голови.
— Це у вас такі нові методи знайомства? — промовила.
— Мене Богданом звати. А вас?
— Соломія, — усміхнулася вона, але я не відпустив.
— Серйозно, я не знаю міста. Друг запросив на весілля, а я тут вперше.
Дівчина помітила, що на мені не модні джинси, а звичайні штани, і сумка подорожня. Видно, що не місцевий.
— Ідіть прямо, потім праворуч, там і буде вулиця Лесі Українки, — м’якше сказала вона.
— Дякую. — Я посміхнувся. — То все ж, як вас звати?
— Чому вас так цікавить?
— Батьки мене назвали на честь Богдана Хмельницького. Могла б бути гірше, могли б Данилом, — засміявся я.
Соломія теж засміялася, і звук її сміху був найкрасивішим, що я чув.
— А підете завтра зі мною на весілля? Я тут нікого не знаю, — спитав я.
Вона вагалася.
— У мене завтра іспит…
— Дайте номер телефону. Інакше піду за вами і кричатиму ваше ім’я під вікнами.
Нехотя вона продиктувала.
***
Я виріс у невеликому селі на Волині. Мама мріяла, щоб я вчився у Львові, але на бюджет не вистачило балів, а на контракт грошей не було. Пішов працювати у сільську майстерню. Звичайно, коли батько ще був живий, у нас були плани…
Він загинув, рятуючи дитину з палаючого будинку. Знайшов хлопчика, виніс, а сам не встиг.
***
Наступного дня я подзвонив Соломії. Запитав про іспит, згадав про весілля. Вона погодилася.
Після весілля ми гуляли до пізньої ночі, цілувалися біяля під’їзду.
— Я завтра їду. Приїжджай до мене. У нас дуже гарно. З дзвіниці видно все село, а річка ділить його навпіл. Колись з батьком ловили рибу…
Вона спитала, чому я не вступив одразу.
— Мама каже, що образование — це головне. Але я думаю, вона просто хотіла, щоб я поїхав.
Розставатися не хотілося.
***
Далі було все як у казці, поки одного дня я не побачив, як хлопчик впав у воду.
Стрибнув за ним. На дні — бетонна плита з арматурою. Відчув, як гостре залізо розірвало спину.
Виштовхнув хлопця, але сам не міг плисти.
***
Лікарі тільки розвели руками: потрібна операція у Києві. Грошей — як мільйон гривень.
Соломія не здалася. Вона знайшла кошти, хоча її батьки були проти.
— Він рятував дитину! Як ми можемо не допомогти?
Операція вдалася. Довга реабілітація, але я знову навчився ходити.
Соломія взяла академвідпустку, не відходила від мене.
— Я вірю, що ти зможеш!
***
Ми одружилися. Вона закінчила інститут, стала лікарем. Ми часто їздили до моєї мами у село, сиділи на березі річки.
Життя повернулося.
**Урок:** Коли допомагаєш іншим, Всесвіт відплачує тим же. Іноді — любов’ю. Бо заради неї варто ризикувати.
