Напевно, у кожного в житті буває таке, що все перевертається з ніг на голову. Заміж я вийшла по закінченню університету. Тобто в свої 23 уже вдягнула обручку на безіменний палець. Хотілося б попри шлюб розвивати свою кар’єру лікаря, вдосконалюватися в цій сфері. Я щиро вірила, що у мене ще все попереду.
Але кохання стало для мене в пріоритеті над роботою. З Віталієм ми були знайомі ще з шкільних часів, та після випускного так жодного разу і не побачилися. І от випадкова зустріч на Дні народженні спільної знайомої. Спогади породили старі почуття. І вже через пів року ми вирішили побратися. В день розпису мені здавалося, що на світі немає щасливішої людини.
Віталік сам по собі був дуже темпераментним і ревним чоловіком. Тож відразу після весілля заявив, що ні на яку роботу ходити я не буду. Нібито тепер мій основний обов’язок – догляд за домом, приготування їжі, діти, створення родинного затишку. Сама того не усвідомлюючи, я погодилась на таку дурницю. І стала щасливою домогосподаркою.
Все моє життя надалі складалося з прибирань, прань, приготувань, прасувань. Через рік після укладення шлюбу я народила дитину. Сином займалась сама, адже чоловік весь час пропадав на роботі. І мене все влаштовувало.
Але минуло 6 років і Віталій сказав мені, що я стала для нього нецікавою. Весь цей побут вбив у мені жінку, перш за все. Тепер він хоче розлучатися. Адже вже має молоду, доглянуту, перспективну дівчинку. Для чого йому я?
Ось так і вийшло. Заради кохання покинула роботу, відмовилась від своїх мрій, а кохання пройшло і залишило мене біля розбитого корита.
