Я одягала уже третю сукню, крутилася перед дзеркалом, критично розглядаючи себе. Все не те. Сашко прийде за мною через хвилин 10, а я досі не зібрана. Врешті зупинила свій вибір на милій білій сукні в чорний горошок. Волосся зібрала у високий хвіст, підмалювала вії, губи вирішила не фарбувати. Мій хлопець взагалі не любив, коли дівчина фарбується. Він цінував природну красу.
Наше побачення сьогодні мало бути особливим.
Сашко зустрів мене біля хвіртки рівнесенько у назначений час. Він був невеселим, що не дивно. Ми вже два роки зустрічалися, а я навіть не можу пригадати чи бачила хоч раз, як він сміється.
-Куди хочеш піти? – якось різко запитав у мене кавалер.
-Може ми могли б сходити у кафе, поїсти морозива? – запропонувала я.
-Ще б чого! Ти що не знаєш, що там за пачку морозива деруть, як за рідну матір? Гроші потрібно берегти. Я тобі морозива у магазині куплю, посидимо у парку.
Сашко у мене хлопець економний, я б сказала аж надміру. За весь час наших стосунків він жодного разу не подарував мені квітів й навіть на день народження я залишалася без подарунка. Його заощадливість мені здавалася корисною. Чоловік відкладає гроші на щось вагоме, можливо купить власний дім або автомобіль. Своїми планами він зі мною не ділився.
Ми сиділи на лаві у парку їли дешеве морозиво, смак якого мені не подобався, але я продовжувала посміхатися й удавати ніби воно надзвичайно смачне. Поки хлопець акуратно складав здачу у свій гаманець я наважилася сказати те, що носила у собі вже кілька днів:
-Знаєш, Катьку, що живе зі мною на одній вулиці? – зайшла я здалеку.
-Хто ж її не знає? З такою репутацією, лише лінивий обходив її стороною.
-Вона вийшла заміж. Зараз чекає на появу малючка – я сказала це з посмішкою. Думка про дітей в усіх мала б викликати посмішку на обличчі.
-Й з чого тут радіти. Ти хоч уявляєш скільки грошей потрібно на дитину?
-Хіба ти не хочеш також стати батьком? – обережно запитала у Саші.
-Яким батьком, у мене нічого немає. Поки не куплю власний дім та машину, яку хочу – про весілля можеш навіть не думати, а про дітей так взагалі!
-А якщо я вже при надії? – випалила я й затамувала подих в очікуванні, що казатиме мій хлопець.
Він дивився на мене своїми великим очима кілька секунд ніби перевіряючи, чи я не пожартувала. А потім напав зі звинуваченнями:
-Як можна було бути такою дурепою? Ти ж казала, що все прораховуєш й щось там приймаєш! Чи може дитина не моя?
-Ти зовсім уже з глузду з’їхав? – його обвинувачення болісно обпікало.
-Хто тебе знає? Нормальна дівчина до заміжжя чоловіку не віддається! Я не хочу нічого чути про дитину, позбався від неї. Зателефонуєш мені, коли владнаєш свої проблеми.
-Зараз я бачу у себе лише одну проблему. Вона стоїть переді мною й намагається перевалити тягар відповідальності на мене. Я не хочу тебе ні бачити, ні знати. Ну ти й сволота!
Я кинула в нього недоїдене морозиво й поспішила додому. Проплакала весь вечір поки мама не повернулася додому й не застала мене в такому вигляді. Я розповіла їй всю правду про те, що сталося. Мати мене підтримала:
-Донечко, діти – це дар божий. Не хвилюйся, все буде добре! Ми поставимо малятко на ноги, виховаємо й вигодуємо. Ніякі мужики нам для цього не потрібні.
Наступного ранку мати домовилася з сином свого начальника, щоб той відвіз нас у місто до лікаря. Вона сказала, щоб потрібно стати на облік в нормального гінеколога.
Максим, так звали хлопця, що нас віз, був дуже балакучим. Всю дорогу не змовкав й намагався розсмішити мене своїми жартами. У нього це майстерно виходило. Коли ми приїхали до поліклініки у мене аж живіт болів від нестримного сміху. Наш водій терпляче висидів у машині, поки ми завершили у свої справи. На огляді лікар підтвердив мою вагітність. Сказав, що все в нормі й дитинка здорова. Я була щасливою.
Коли ми повернулися до автомобіля Максим чекав на нас з двома букетами квітів. Один він подарував мені, інший – мамі.
-Це вам, дівчатка, щоб ви більше не сумували. Так, зараз ми заїдемо у кафе пообідаємо, а потім додому. Ви ж ще від ранку голодні!
Ми з мамою лише переглянулися, їсти дійсно хотілося дуже сильно. У село ми повернулися уже під вечір. Максим відмовився брати гроші, натомість попросив про ще одну зустріч зі мною. Я зрозуміла, що сподобалася йому, чесно зізнатися, він мені теж. Проте обманювати Максима я не збиралася, тому й розповіла, що вагітна й збираюся самотужки виховувати дитину.
-Ти такий хороший та веселий, тож будь-яка дівчина тебе хапатиме з руками й ногами, але я тобі не потрібна. Який чоловік погодиться виховувати чужу дитину?
-Закоханий. Закоханий чоловік погодиться на все на світі, щоб бути поруч зі своєю коханою. Я ж тебе, Танько, уже давно люблю, а ти все вешталася з тим своїм кавалером. Аж противно було дивитися, ти така красива весела, а він вічно набурмосений старий пень. Мені немає діла до того, що ти вагітна. Якщо ти погодишся вийти за мене заміж, то це буде моя дитина.
Я не очікувала на таке одкровення, але була приємно здивована. Про почуття Максима я ніколи не здогадувалася. Ми вирішили одружитися, а там побачимо як життя складеться. Мені все одно уже нічого втрачати.
