Коли повернувся на мене чекала несподіванка. Мої речі були переставлені, а родина удавала, ніби нічого не сталося.

Як зараз пам’ятаю ще в школі на уроці Галина Йосипівна розповіла нам історію про невихованого хлопчика, який не поступався місцем в автобусі стареньким бабусям. Тоді вчителька так сумлінно розповіла, чому це нечемно, що в моїй дитячій голівці закарбувався цей урок на все життя – треба поступатися місцем тим, хто цього більше потребує. Тепер, бувши дорослим чоловіком, я завжди поступаюся місцем. Так трапилося й цього разу.

Моя мама уже старенька. Ось зовсім недавно сильно занедужала. Переїздити до мене відмовляється, хоче бути у власній хаті. Як-то кажуть: «Вдома стіни лікують». Я хвилююся за неї, тож декілька разів на тиждень їжджу її провідувати. Найзручніше мені подорожувати потягом. Я заздалегідь планую, коли навідаюся до мами, тому квиток замовляю наперед з місцем знизу.

Цієї суботи я відправився до мами в гості. У своєму купе спокійно зайняв нижнє місце, порозкладав речі та почав читати книгу. На наступній зупинці до мене наглянули гості – молода сім’я з дитиною. Їх батько попросив мене уступити місце для дружини та донечки, тому що нагорі їм буде незручно. Без роздумів я одразу погодився.

Єдина умова, яку поставив, мої речі залишаться під нижньою полицею. Усі погодилися та дійшли до взаємної вигоди. Після цього я вийшов прогулятися, розім’яти ноги, коли повернувся на мене чекала несподіванка. Мої речі були переставлені, а родина удавала, ніби нічого не сталося.

Розлючений та злий, я покликав провідника. Моє місце звільнили, речі переставили назад. До місця свого призначення ми їхали мовчки, ніхто й слова не промовив. Через декілька зупинок вони вийшли, а на їхнє місце зайшли подружня пара похилого віку з онуком. Знову та ж історія – мене попросили утупити нижнє місце для бабусі. Я погодився з тією самою умовою. Через декілька хвилин вийшов по природній потребі, а коли повернувся пережив дежавю. Речі переставлені, угода скасована, провідник веселий просить звільнити моє місце.

Зараз я знову згадую першу вчительку та її життєві настанови. Шкода, що я не можу знову її побачити та запитати, а що робити, якщо місце просять уступити нечеми?

Оцініть статтю
Дюшес
Коли повернувся на мене чекала несподіванка. Мої речі були переставлені, а родина удавала, ніби нічого не сталося.
Дюшес
Privacy Overview

This website uses cookies so that we can provide you with the best user experience possible. Cookie information is stored in your browser and performs functions such as recognising you when you return to our website and helping our team to understand which sections of the website you find most interesting and useful.