– Мамо, тато, я вам розкажу таку новину, що будете шоковані! Краще сядьте, щоб не впали, — це перше, що сказала Катя, коли прибігла зі школи додому.
– Донечко, що трапилося? Усе добре? – стурбовано запитала мама.
– Наш Сашко має дівчину. Я тільки-но йшла додому і побачила їх разом. І я вам більше скажу, ви з цією дівчиною особисто знайомі, — вигукнула дівчина та не стримала свій сміх.
– Це так чудово. Ми тільки раді за Сашка, — заявив тато. – А як звати? Можливо, ти знаєш її батьків?
– Тож кажу вам, що ви її знаєте! Вона працює продавчинею у магазині, що розташований біля нашого будинку, — відповіла Катруся.
– Продавчиня? Це кошмар, — висловила своє обурення Наталя Петрівна.
– Ну так, звати її Оксана. Вона ще блондинка, — продовжувала розповідати дівчинка.
– Ну подумаєш, що працює в продуктовому магазині, нічого страшно. Проте, мабуть, хороша та вихована людина, гарна господиня, — почала заспокоювати батьків Катя.
– Кать, ти не жартуй так! Ні одна дівчина з хорошої сім’ї не піде працювати в якийсь продуктовий кіоск. Це ж сором. І що могло Сашку в ній сподобатися?! – бурмотіла Наталя Петрівна.
У розмову вмішався тато:
– Не будемо судити людину за місцем роботи, так негарно.
– А я буду! І мені байдуже гарно це чи ні. Не доведи Господь мій син ще захоче одружуватися з нею. Моє серце не витримає цього.
Наступний ранок Наталі Петрівни розпочався з походу в сусідній магазин. Вона відразу пішла до директора магазину і розказала йому, що продавчиня цього магазину пристає до їхніх клієнтів і набиваються до них в жінки.
Петро Миколайович, директор цього продуктового, почав заспокоювати жінку.
– Заспокойтеся. Ми зараз у всьому розберемося.
– Можна детальніше, будь ласка, і все по фактах, — сказав Петро Миколайович.
Тоді Ніна Петрівна все розповіла. Після цього директор пообіцяв їй, що все владнає і виправить дане непорозуміння. Жінка поїхала додому.
Згодом Петро Миколайович викликав до свого кабінету Оксану.
– Ти нічого не хочеш розповісти? Що ти собі дозволяєш? На робочому місці ніяких інтимних справ і тобі про це добре відомо! – різко мовив директор.
– Та наче все добре, нічого не трапилося. Цей Сашко вже, як четвертий місяць за мною бігає та пропонує піти на побачення, ось я і погодилася. Він дуже наполягав, не змогла відмовити. Думала піду та й на цьому все, відстане від мене. Старалася поводитися грубо та не виховано, аби тільки відштовхнути його від себе, проте не вийшло. А потім чергова зустріч. І якось все так пішло, поїхало. І от ми разом вже понад рік. Це останні місяці я на роботі, далі буду шукати кращу роботу. Дайте допрацювати, не так багато лишилося. Тільки не звільняйте, бо мені ця робота поки дуже потрібна, аби отримати диплом! – благала дівчина.
– То чого той заможний хлопчина не знайомить тебе з його батьками? – поцікавився директор.
– Він, якраз, і хоче, та тільки я – ні. Не хочу, щоб його батьки думали про мене погано. Ще надумають, що я з їхнім сином зустрічаюсь тільки через гроші, бо ж сама працюю в продуктовому магазині. Хочу уникнути цього! – відповіла Оксана.
– Гаразд, не буду тебе звільняти, працюй. Проте скажи своєму кавалерові, аби він вгомонив матір, щоб більше не навідувалася до нас зі своїми скандалами, — сказав Петро Миколайович.
– Мамо, скажи, будь ласка, навіщо ти навідувалася до Оксани на роботу? Поясни свою безглузду поведінку, — різко мовив Сашко.
– Куди? У магазин? Так це не робота, — спокійно відповіла Ніна Петрівна.
– Робота, нормальна робота з нормальною зарплатнею. Вона молодець, що працює, а не сидить в батьків на шиї чи без діла вдома! – продовжував говорити син.
– Тобто ти хочеш сказати, що я така погана і не ходжу на роботу, гроші не заробляю? Це дорікання? – підвищеним тоном запитала матір.
– Не видумуй. Нічого такого я не мав на увазі. Дай Оксані спокій, будь ласка. Незабаром я вас неодмінно познайомлю. Обіцяю, що вона тобі сподобається, — відказав Сашко.
– Я дуже сильно сумніваються в цьому. Вона мені вже не подобається, бо працює в продуктовому магазині. Це ж ганьба. Чим ти думаєш? – запитала жінка у сина.
– Не переживай за мене, думаю я головою. Я кохаю Оксану, вона чудова дівчина, з доброю душею, щирим серцем. Їй байдуже на мої гроші, вона сама працює та навчається. Ось тільки глянь на доньок своїх подруг, їм все, що треба це брендові речі та статні хлопці. Мамо, якщо ти не даси Оксані спокій, то я буду змушений покинути цей будинок. А ще звільнюсь з татового офісу, піду на іншу роботу, і ми з Оксаною будемо жити разом в орендованій квартирі. Я думаю, що чітко та доступно пояснив, — твердо мовив Сашко.
Пройшло три роки.
– Наталочко, у тебе така чудова невістка, щоб всім таку мати. Така вже красунька. А яке було весілля! – мовила подруга Наталі Петрівна, Оля.
– Ну так, наша Оксанка така. Самотужки закінчила університет із червоним дипломом, і має високо оплачувану роботу, ще й до того всього така вже скромна, — відповіла Наталя. – Дав мені Бог розуму, що сина послухала, та не втручалася в їхнє особисте життя. До речі, це я з Оксаною організували весілля. Наша спільна заслуга.
– Скажи по секрету, а що Оксана при надії? – запитала Оля
— Так, вже як третій місяць. А рік тому орендували квартиру з Сашком та розпочали спільне життя. Ми її так довго вмовляли, аби зіграти весілля. Вони з Сашком так вже кохають одне одного. Тут не озброєним оком все видно, — відповіла Наталя Петрівна.
У розмову втрутився тато та запросив дружину до танцю.
– Добре, що нашому сину поталанило з дружиною. Весь в мене! – мовив та засміявся Олег Георгійович.
