Вийшла заміж за мусульманина. Так сталося. Почуття не вибирають. А Ігор, так я його називала, запав мені глибоко в душу. І я не змогла від нього відмовитися. Тим паче, що він також закохався в мене.
Нас не розділяли релігійні погляди. Ігор був дуже сучасним хлопцем. Я навіть не відчувала найменшої несумісності з ним в цьому питанні.
До того приїжджали навіть батьки Ігоря. Вони відверто відмовляли свого сина від такого одруження. Мама казала, якщо таке зробить, то він більше не її дитина.
Ігор все-таки не послухався матері. Залишився жити в мене. Це я його, до речі, охрестила Ігорем, бо надто довге і важку для вимови його ім’я. Мій коханий з усмішкою погодився.
Я щаслива з Ігорем. Ми разом ідемо на роботу і разом повертаємося. Навіть сусіди нам заздрять, що кожного дня водимо одне одного за ручку. Я сміюся з того, бо справді на душі радісно.
І от на мене чекає ще одна радість – народження дитини. Звідкілясь про цю подію дізналася моя свекруха, якої я не чула і не бачила з моменту нашого одруження. Навіть телефон звідкілясь роздобула.
Зателефонувала синові і наказовим тоном сказала, щоб ми не посміли хрестити дитину, бо буде біда.
–А звідкіль їй про це знати? Вона, що з Богом була на розмові? – не втрималася я.
Тому я не взяла до уваги слів свекрухи і все-таки одразу після народження охрестила нашу донечку. Назвала її Софією.
Думаю, може, свекруха плекала надію, що її внучка прийме мусульманство? Ні! Цьому не бути, бо Ігор також не вважає себе мусульманином.
