Раїса Миколаївна прекрасно розуміла, що шлюб її сина Кості протримається недовго. Вона одразу помітила, що невістка дівчина недалека. У тієї в голові була лише косметика та веселощі. Жінка взагалі дивувалася як Костя міг закохатися у таку ще й так сильно, що одразу про весілля заговорив. Причина такої поспішності показалася пізніше, коли живіт Ані почав стрімко рости.
-Мамо, ти бабусею скоро станеш – якось під час вечері повідомив син.
-Та я вже здогадалася – відказала мати, але все одно привітала майбутніх батьків.
Жило молоде подружжя у її трикімнатній квартирі. Раїса Миколаївна не заперечувала, тим більше, що вона не любила самотності. З невісткою не сварилася. Власне кажучи, Аня вдома майже не показувалася. Вічно була на якихось зустрічах, то з подругами, то з колегами. Бувало, що за день жінки навіть не перетиналися.
Навесні Раїса Миколаївна стала бабусею й відчула себе найщасливішою у світі. Щоб там не казали, а онуки рідніші від власних дітей. Маленьку Златку бабуся обожнювала та з рук не спускала. Аня не заперечувала, вона не надто перейняла на себе роль матері. Тож за немовлям більше гляділа бабуся.
Онучці виповнився рік, коли у сім’ї Кості та Ані почалися проблеми. Вони часто сварилися за зачиненими дверима спальної кімнати, думаючи, що Раїса Миколаївна їх не почує. Наскільки вона зрозуміла у житті сина з’явилася інша. Аня про те довідалася й вимагала аби він припинив ці стосунки на стороні.
Коли випала така нагода мати вирішила поговорити із сином. Костя не заперечував, що зраджує дружину й навіть зізнався, що планує розлучитися.
-А про Златку ти подумав, невже дозволиш рости дівчинці без батька – схвильована питала бабуся, не уявляючи свого життя без онуки.
-Мамо, хоч ти не ліз! Я ж на Аньці одружився лише тому, що вона залетіла. Якби не дитина, то ми б уже давно розійшлися. Златку я не покидаю, буду допомагати фінансово, але жити з цією навіженою більше не можу.
-То ти проміняєш рідну дитину на якусь там спідницю? – обурювалася Раїса Миколаївна.
-Не на спідницю, а на кохану жінку.
Через кілька місяців син розлучився. Аня забрала Златку та переїхала жити до своїх батьків. З Костею вона спілкуватися відмовлялася, добре хоч колишній свекрусі дозволяла приходити в гості. Перший час Костя забирав Златку до себе на вихідних, була Раїсі Миколаївна розрада, адже й вона приходила в гості до сина. Проте новій дружині не подобалося, що коханий приділяю увагу ще комусь, окрім неї. Почалися сварки й в результаті, чоловік припинив спілкуватися з дочкою та й мамі телефонував лише раз на місяць.
Довго стара плакала, нарікала на себе та покійного чоловіка, що не зуміли виховати сина як слід. Коли Злата підросла, то сама почала приходити в гості до бабусі. Вона телефонувала щодня, щоб поцікавитися здоров’ям старенької, а Раїсі Миколаївні більше нічого й не треба. Почує голос онучки й душа радіє, якби ж ще серце не боліло.
Злата наполягла на обстежені. Нічого хорошого Раїсі Миколаївні лікарі не сказали. Виписали рецепт на дорогущі ліки й наказали не хвилюватися. Життя старенької згасало з кожним днем. Зателефонувала синові, попросила приїхати, розповіла про лікарню, а він все своєї: «Мамо, ну і чим я тобі допоможу, як приїду? Ти ж знаєш, що у мене повно роботи. Гроші на ліки скину. Коли буде можливість навідаюся».
Останні хвилини життя Раїса Миколаївна провела в компанії онучки. Злата не відходила від ліжка бабусі. Навіть переїхала жити до старої, щоб мати змогу про неї піклуватися. Красиві волошкові очі онучки, такі ж, як у неї, це останнє, що побачила Раїса Миколаївна перед тим, як заснути вічним сном.
Через кілька місяців нотаріус зібрав у себе Костю та Злату, єдину рідню покійної. За заповітом квартира Раїси Миколаївни дісталася онучці. Синові вона залишила невеличкий рахунок у банку. Розлючений чоловік довго волав, що мати вчинила несправедливо, але Злата того вже не чула. Вона поспішала до квіткового магазину. Потрібно купити улюблені квіти бабусі та провідати її могилку.
