**Пробка**
Автомобілі стояли нерухомо, щільною лавою. Жодного руху вже півгодини, ні вперед, ні назад. Вікна підняті — у всіх працюють кондиціонери. Надворі спека, за прогнозами синоптиків, понад тридцять градусів.
Повітря над розпеченим асфальтом тремтіло, ніби рідке. У салоні «Тойоти» було прохолодно, але сидіти без діла, дивлячись на застиглий, як стоп-кадр, краєвид, набридало.
Соломія відкрутила кришку пляшки, ковтнула кілька разів. Богдан помітив, що води залишилося менше третини. Вона пила, не пропонуючи йому, наче в машині він був тінню.
— І скільки це ще триватиме? — роздратовано запитала Соломія.
Це були її перші слова з моменту, як вони виїхали з дачі. Її мовчання боліло сильніше за крик. Вони не сварилися — вона просто замовкала на години, а то й дні, зневажливим поглядом даючи зрозуміти: винний він. Він просив вибачення, слухав її монотонні докори, і вони мирилися.
— Чого сидиш? Зроби щось! — знову накинулась Соломія, немов це він був винен у заторі на Об’їзній.
Богдан змовчав. Що тут скажеш?
— Навіщо ми взагалі поїхали на ту дурну дачу? Ти ще ладно, а я? Сидіти за тином, поки ти няньчишся з донькою? Краще б з Любкою в кав’ярні посиділа, морозива поїла. — Вона сердито всмикнула носом.
— Ось, заклало. Ще й захворіти від цього кондиціонера…
Богдан вимкнув його.
— Ти що, глузуєш? За п’ять хвилин тут буде, як у духовці! Хочеш, щоб ми зварилися? — скрикнула вона.
Він не пам’ятав, щоб вона колись говорила так багато. Це дивувало і тривожило. Він нічого не відповів, увімкнув кондиціонер знову. Між рядами машин пройшов чоловік.
— Бачив? Він ішов уперед. Може, дізнався, чому стоїмо?
— Може.
— То чого сидиш? Піди, запитай! — відвернулася Соломія.
— Що саме? Може, затор на кілометри. Думаєш, він за півгодини туди й назад встиг? — Богдан глянув на неї і знову відчув провину. — Все одно почекаємо. То ж Об’їзна, не якийсь проїзд.
— Та годі. — Він вийшов із машини.
Чоловік сів у червоне авто. Богдан постукав у вікно.
— Ви ходили наперед? Чи не знаєте, чому стоїмо?
— Стоїть уся Об’їзна. Ніхто не знає. Може, ДТП чи диверсія.
Нічого нового. Надворі пекло, сорочка прилипла до спини. Повернувшись, він увімкнув радіо — про затор жодного слова.
— Ну що? — нетерпляче запитала Соломія.
— Стоїть усе. Хтось каже — диверсія.
— Так і знала! Навіщо я тебе послухала?!
Він з нею погодився. Краще б залишився з донькою на дачі, поїхав би ввечері, коли прохолодніше. А затор би вже розійшовся…
А почалося все так добре…
***
Його розбудив дзвінок. Не дивлячись, він підніВін узяв телефон, але перед тим, як відповісти, глибоко зітхнув — тим повітрям пахло хлібом, який спекла Іраїда.
