Ця зустріч була запланована долею. Шукала бригаду для ремонту квартири, а зустріла власне щастя.А було все так.
Ніхто не любить ремонту в квартирі, в якій живе. Я також дуже довго відкладала початок ремонту в своїй двокімнатній квартирі, оскільки ця справа дуже марудна і витратна. Але обдерті котом шпалери і крани та труби, що вже починали протікати, нагадували про те, що це просто необхідно.
Отож я почала шукати відповідні організації. Знайшла відповідну фірму і найняла людей приводити своє житло в порядок. Під час знайомства з ремонтною бригадою мій майбутній чоловік чомусь був відсутній. Потім дізналася, що він тоді прихворів. Правда, через десяток днів під час огляду виконаної роботи ми познайомилися.
Саме тоді я забігла після роботи додому і принесла хлопцям печиво до чаю. Один з будівельників, побачивши, що я замерзла і захекалася, запропонував випити чаю і мені. Без вагань я погодилася. Розговорилися. Дізналася, що цей чоловік родом з Узбекистану. Працює і живе вже кілька років у Києві. Дуже сумує за батьківщиною.
Відчуття після знайомства у мене були двоїсті: молода людина мені шалено сподобався, але в голові постійно спливали стереотипи про приїжджих чоловіків, їхні звичаї та особливості життя.
Наступного дня я знову в обідній час заглянула на квартиру. Чоловік запропонував зустрітися ввечері в пабі. Я погодилася, бо у мене не було особливих планів на цей вечір. Всупереч моїм побоюванням, зустріч пройшла чудово.
Мужчина розповідав про батьківщину, звичаї, національну кухню та про кумедні випадки на будівництві. І мені все це було цікаво. Зрозуміла, що закохалася. Найбільше мене вразила його галантність і абсолютна щирість. Здавалося, що з такою людиною можна відчувати себе жінкою, а не тягловою силою.
З того вечора все закрутилося. Правда, не обійшлося і без неприємних казусів. Батьки були не в захваті. Батько спочатку зовсім відмовлявся знайомитися з зятем з чужої країни. Друзі також постійно насміхалися з мене. Мовляв, невже для тебе не було хлопця з України. А мені було все одно, адже я вже все вирішила. Через місяць з дня знайомства чоловік запропонував мені разом переїхати до нього в Узбекистан.
Приїхавши вперше в цю країну, побачила гори і численні озера з кришталево чистою водою. Мені чимось сподобалося життя тут. І я ризикнула. Продала свою квартиру в Києві і переїхала жити до чоловіка в Ташкент. Тут на околицях міста купили собі власний будиночок.
Правда, трохи боялася, що чоловік буде мене тримати вдома, як це є за їхніми звичаями. Але це навіть близько виявилося неправдою.
Амір, мій чоловік, нічого мені не забороняє і дуже любить. Так, тут дуже розвинене почуття поваги жінок до чоловіків, але ж так повинно бути в будь-якій нормальній родині. Тим паче, якщо чоловік носить тебе на руках і робить все для твого щастя.
Поступово я вивчила різні обряди, історію країни, її мову і навчилася готувати неймовірно смачні традиційні страви. Де б я була зараз, коли б не ризикнула – невідомо. Але тут я абсолютно щаслива. Маю чоловіка, якого люблю і який любить мене. У мене є ще одна радісна вістка – я чекаю дитину.
