Я завжди була амбітною дівчиною. Ще зі школи поставила собі за мету стати впливовою жінкою й впевнено йшла до своєї цілі. Поки мої подруги та знайомі виходили заміж, народжували та розлучалися я всю себе присвячувала роботі. Звісно, про мене пліткували, за спиною називали «старою дівою» й таке інше. Я не зважала на пусті балачки, адже знала заради чого жертвую жіночим щастям. Та і яке там щастя?
У 36 років я нарешті досягла свого першого вагомого результату. Викупила частину акцій нашої компанії й стала генеральним директором фірми. Попередній начальник йшов на заслужений відпочинок й з радістю привітав мене на новій посаді. «Якщо фірма буде у твоїх руках – я за неї спокійний». Таку подію варто було відсвяткувати, тож я поїхала до ресторану.
Друзів у мене не було, рідні далеко своє призначення я святкувала на самоті. Замовила смачну вечерю, дороге вино й відверто насолоджувалася прекрасним вечором. Через годину до мене підійшов офіціант з пляшкою дорогого шампанського:
-Вибачте, я не замовляла – спантеличено відмовлялася я.
-Це вам комплімент від чоловіка за сусіднім столиком – пояснив офіціант.
Вперше я звернула увагу на чоловіка, який сидів зовсім поруч. Красивий, дужий, широкоплечий з вогняними очима він одразу мені сподобався. До всього ж надзвичайно самовпевнений, бо він мав нахабство сісти за мій столик й сказати: «Подумав варто відсвяткувати наше знайомство». Чесно зізнаюся, цією поведінкою він мене підкупив.
Решту вечора ми провели разом. Сиділи до закриття ресторану, а після поїхали до мене. Коханцем він був надзвичайно пристрасним, я ще ніколи не отримувала такої насолоди від чоловіка. Правда, коли все закінчилося Андрій, так його звали, перепросив й сказав, що йому треба йти. «Завтра на роботі повний завал. Нам призначили нового генерального. Кажуть при ній усі по струнці ходять. Загалом повна кат астрофа. Тож краще не спізнюватися. Треба бути у формі».
Я знала, що наша зустріч не остання, адже я і є та сама катастрофа, яке буде ним керувати. Вранці Андрій таки був у формі, але коли побачив мене зовсім розгубився. Я викликала його до свого кабінету. Дала зрозуміти, що робота й особисте не повинні перетинатися у цьому місці. Тому або ми удаємо, що нічого не було, або звільняйся. Андрій вибрав другий варіант і я невимовно цьому рада. Через два дні ми святкуємо нашу третю річницю весілля.
