– Їду з чоловіком на дачу, – розповідає тридцятирічна Наталя. – Тут дзвонить свекруха і просить гроші (немалу суму), бо вона наче впала і травмувала ногу. Їй треба на лікування.
Надоїло! Скільки можна допомагати? Я не втрималася і взяла телефон:
– Скажіть, будь ласка, навіщо вам п’ять тисяч?
Вона схлипнула в трубку і зв’язок обірвався.
Чоловіка це збісило. Він почав кричати на мене:
-Скажи, для чого ти втручаєшся не у свої справи?
– Скільки можна вже клянчити. Ну й що, що мама? Вона вже нам на голову сіла. Тобі так не здається? – теж гнівно відповіла я.
Я з чоловіком Ігорем в шлюбі вже п’ять років. Заробляємо непогано, збираємо на початковий внесок за квартиру. Живемо поки що в квартирі родичів. За кілька місяців квартиру доведеться звільнити, туди повернеться господар.
У принципі вже трохи накопичили грошей. Але купувати житло не поспішаємо. До осені воно може трохи здешевіти.
Мама мого чоловіка – пенсіонерка. Їй уже шістдесят шість. Ігор вважає, що зобов’язаний їй допомагати, як тільки може. Ми платимо за квартиру, ліки їй купуємо. Продукти також доставляємо: крупи, макарони, картоплю, рослинну олію, чай, цукор, а також пральний порошок. Усе купуємо, що треба. Вважаю, що це хороша допомога! І моя мама так вважає. Адже не всім пенсіонерам діти так допомагають. Але вони якось живуть і грошей не просять.
До речі, на її забаганки в неї залишається вся пенсія. Хоч і невелика, але на кишенькові витрати достатньо. При цьому просить свекруха не прямо, а так, з хитрощами, знає, як підійти до сина, щоб він задовільнив її бажання. Дзвонить Ігореві і каже – ось у магазині побачила сир хороший, але дорогий. Він дуже смачний, хочу хоч шматочок. А я, звісно, не можу собі дозволити. Беру дешевший, а так хочеться крихту того дорогого…
Ігор не втримується, переказує їй дві тисячі. Хочеться їй, хай купить, – аргументує він.
-А мені не хочеться? Я теж не проти з’їсти чогось дорожчого… – буркнула йому у відповідь. – Могла б купити невеликий шматок за пенсію.
-Теж правда, – вже погідніше відповів чоловік.
Наступного разу дзвонить і просить гроші на ремонт пральної машини, бо не працює. А до пенсії ще далеко.
Потім захотіла купити собі нову сумку, бо в старій зовсім ручки зносилися. А ще б не проти і праску нову прикупити – сучасну, яка відпарює. Стара вже зовсім не годиться для прасування делікатних речей. Вона трохи прискладала. Але того мало. Ще 1500 гривень не вистачає.
Ігор не втримується – переказує знову гроші. Мама добре знає, як розчулити свого сина. На якій нотці зіграти.
Це вже був край мого терпіння:
-Порахуй, мій коханий, скільки грошей ми віддали мамі в січні місяці?, – питаю чоловіка.
Він мовчить. Мені його шкода. Адже йому ще треба добре попотіти, щоб сплатити квартиру. А з такою матусею, не знаю, скільки треба заробляти, щоб на все вистачало.
Не встиг Ігор отримати зарплату, як свекруха знову просить:
Синку, будеш їхати в гості, заїдь в магазин, купи мені квіткові горщики, я тобі потім гроші віддам …
Напевно, зайве говорити, що жодного разу не віддала? Жодного! Не розумію лиш, навіщо обіцяти?
Я все-таки якось порахувала скільки ми за місяць витратили на неї грошей. Вийшла кругла сума.
Запитала в чоловіка, як він гадає, яку суму ми подарували мамі цього місяця?
-Близько десяти…
-Майже п’ятнадцять.
Ігор спочатку не повірив. Почав сам перевіряти і був шокований.
-Так, – каже, – треба це якось припиняти.
Але як тільки-но зателефонувала мама і сказала, що вона в травм пункті – одразу переказав п’ять тисяч. Я не на жарт розізлилася на чоловіка. Не знаю, що з цим маю робити.
-Здоров’я – це не жарти, – сказав мені.
-А про твоє здоров’я вона думає?- вже прокричала я. – Хіба ті гроші самі до тебе приходять? Чи з неба сиплються?
Пригрозила чоловікові, що подам на розлучення, якщо далі так маму буде бавити. Хоч добре в душі знаю, що це кажу через власне безсилля перед цією ситуацією.
Як би ви поступили на моєму місці?
