На свій день народження мій син вирішив запросити друзів. Йому на той час виповнилося десять років. Спочатку діти сходили в кіно, потім завела їх в піцерію. Коли зібралися додому, Юра попросив взяти додому однокласника Сашу, щоб з ним можна було трохи побавитися.
Уже був пізній вечір, а за малим ніхто не дзвонив і не приходив. І тут гість поділився зі мною страшною, як на мене, новиною. Спочатку він сказав: «Ви так дуже любите свого Юру». Через кілька хвилин мовчання додав: «Мене мама так не любила… Вона приходила завжди пізно… Часом сварилася або одразу йшла спати… Одного разу вона взагалі не прийшла… З того часу я її більше не бачив…».
Як дізналася, мама Саші постійно його залишала вдома самого, за що в неї відібрали сина. Поскаржилися сусіди, які побачили, що хлопчик росте без догляду. Потім Сашка забрав тато, але він не мав тепла до дитини. Жив з жінкою в цивільному шлюбі. Саша після школи тривалий час чекав на нього просто на подвір’ї, як взимку, так і восени.
Мені стало шкода дитини, бо Саша був дуже хорошим. Тому почала зі школи забирати його разом з сином до себе, годувала. Потім ми разом робили уроки. І ввечері малий Сашко дякував за все і йшов додому.
На початку літа батько Сашка попросив мене прихистити на певний час хлопця, бо він розійшовся зі своєю пасією і зараз шукає собі помешкання. Речі сина приніс у мішку на сміття. Це була вся його одежа.
Збігав час, а тато Сашка не появлявся. Я зрозуміла, що це надовго і змирилася з появою у своїй сім’ї ще однієї дитини.
Так стала матір’ю-одиночкою двох дітей. Діти добре лагодили між собою. Сашко залюбки вчився в школі. І це мене тішило. Я його полюбила. Тому приділяла йому увагу як рідній дитині.
У сімнадцять Сашко успішно закінчив школу і вступив на державне відділення в Політехнічний університет.
Я раділа, що зуміла виховати самотужки двох гарних хлопців – ввічливих, добрих, розумних. І дякувала Богу, що мені вистачило сил і мудрості переносити різні життєві негаразди, коли вони були ще малими.
Сподіваюся, що й надалі в мене все складеться добре.
