Двигун машини урчав заспокійливо, у салоні пахло шкірою та освіжувачем повітря. Сірий асфальт з рівною білою розміткою летів назустріч і зникав під колесами. Сонце щойно піднімалося, обіцяючи теплий літній день. Оксана відкинула голову на спинку сидіння і заплющила очі.
— Поспи. Їхати ще хвилин двадцять, — сказав Василь дружині.
— Краще б спала вдома, у теплому ліжку. Вихідний таки. Поїхав би один. Зрештою, це твої друзі, — не відчиняючи очей, відповіла Оксана.
— Що я там робитиму без тебе? Усі будуть із дружинами. Мені здавалося, ви з Маріанною теж дружите. До того ж, найкращий відпочинок — на природі, а не у ліжку. — Василь трохи помовчав. — Давно не збиралися разом. А пам’ятаєш, як було раніше?.. Так, Юрко з молодою дружиною буде. Я тобі казав? Ні? Уявляєш, одружився. Подивимось, хто ж зміг підкорити його серце так, що він пожертвував заради неї своєю свободою.
Оксана оцінила новину, сіла рівно і розплющила очі.
— Ви вже бачилися з ним?
— Бачилися, звісно. Але швидко, без подробиць. А так хочеться побалакати, як колись, посидіти біля багаття з гітарою. Ех, були часи… — зітхнув Василь.
— Тепер по вихідних знову будете збиратися, — буркнула Оксана.
— Та годі тобі. Що в цьому поганого? Ми дружимо з інституту. Знаємо один одного тисячу років. Коли твоїй мамі було погано, Юрко без слів дав гроші на операцію.
Оксана знову відкинулася на сидіння.
— Це так. Юрко чоловік гарний. А ось Ігор із Маріанною…
— Що з ними не так? — здивувався Василь.
— Ніби вони не сім’я, а грають у сім’ю. Якісь чужі, не рідні. Не знаю, як сказати.
— Не помічав. На мою думку, нормальні хлопці. Знаєш, Маріанна з Юрком зустрічалися. Таке кохання було, усі думали, що одружаться ще на першому курсі. А потім щось у них розладилося. Маріанна вийшла заміж за Ігоря.
— Ти не казав. — Оксана повернула голову до чоловіка.
— Це давно було. Багато води втекло. — Василь замовкнув.
Двигун урчав мірно, Оксана знову заплющила очі. Розплющила їх, коли почало трясти — машина з’їхала з асфальту на ґрунтову дорогу. Сосни стояли вздовж неї щільною стіною, не пропускаючи сонячних променів.
— Я й забула, як тут гарно, — здивувалася Оксана.
— А то. — У голосі Василя відчувалася гордість, ніби в цій красі була й його заслуга.
Ворота на ділянку були відчинені — їх чекали. Василь припаркувався біля двох інших машин біля паркану. Значить, усі в зборі. Із дому назустріч вже спішив Юрко, широко розставивши руки, ніби хотів обняти їх разом із машиною.
— Наконець. Ми вже думали без тебе підемо на рибалку. — Юрко обняв Василя і плеснув по спині. — А ти все красунчик. Як тобі це вдається? — зробив він комплімент Оксані. — Нащо стільки їжі привезли? У нас усього повно, за тиждень не з’їмо. Гаразд, давай пакети, зайвими не будуть.
Вони втрьох пішли до дому, обвішані пакетами. На галявині перед будинком вже стояв мангал, поряд із яким лежав мішок з вугіллям. У тіні яблуні — дерев’яний стіл із плетеними стільцями.
У дверях з’явилися Маріанна з молоденькою дівчиною. Вони несли в охапках подушки й ковдри.
— О! Василю, Оксанко, привіт! — гукнула Маріанна.
Стало шумно й весело. Усі говорили одночасно, сміялись.
— Ну що, дівчата. Ви тут хазяйнуйте, а ми на рибалку, — оголосив Юрко.
— Ну от… — невдоволено протягнула Маріанна.
— Ми ненадовго. Так, побалакати по-чоловічому. А ви не нуА потім всі зібралися за столом, і хоч у кожного були свої таємниці, цей літній день став початком нової сторінки в їхніх життях.
