Збирайся, тату, ми їдемо додому. Моя дружина чекає, кімнату приготувала. Я не знав, що Єгор на таке здатний.

Василь Іванович прожив довге життя. Наразі йому сімдесят років. Вони з дружиною виростили чотирьох синів. Гордився синами. Всі як один високі красиві, такі як він у молодості. І розумом не обділені. Вивчилися всі. Тяжко було Василю Івановичу вчити дітей. Вони з дружиною в той час на двох роботах обоє працювали. Щоб грошей хватало. Адже різниця між дітьми по два роки. Тому працювали вісім років.

Той час для дружини не пройшов марно. Коли діти вивчилися, Василь Іванович із дружиною вирішили перейти на одну роботу. Але Ганна почувалася не дуже добре. Василь Іванович попросив дружину, щоб пішла до лікаря. Виявилося, що запізно звернулася. Через пів року не стало його рідної Ганни. Від тих пір живе один. Поки ходив на роботу, ще нічого. А коли вийшов на пенсію, почувався одиноко. Адже один, сини приїжджали не часто.

Сини один по одному одружилися. Але ніхто не залишився біля тата. Коли одружилися, до батька зовсім мало стали їздити. Василь Іванович розуміє, у синів свої родини, діти. Внуків не всіх бачив. Хотів поїхати провідати, але менший син телефонував, щоб не їхав. Дружина нервується, молоко в неї пропаде. Батьку неприємно таке слухати, але погодився. Дітям видніше. Нехай живуть. Коли надумають, самі приїдуть.

Сьогодні телефонував Єгор, старший син, говорив, що приїде на вихідні. Василь Іванович стрепенувся. Потрібно приготуватися. Купити харчі. Попросить сусідку Надійку, щоб приготувала щось смачне. Чоловік прибрав у кімнаті. Мабуть, приїде з внуками. Він бачив їх тільки маленькими. Наразі й не впізнає. В суботу зранку Василь Іванович сидів, чекав поки приїде син. Вже й обід, а сина немає.

Нарешті він побачив машину сина. Єгор вийшов з машини один. Дружини й дітей не було. Син зайшов до батька, привіталися. Пройшов, оглянув кімнати. Все як і раніше, в дитинстві. Він діловито пройшов до столу. Василь Іванович ставив на стіл страви, які приготувала сусідка Надійка. Тато метушився, підсовував до сина ближче, але Єгор не став їсти. Він весь час намагався щось сказати, але не рішався, дивився в низ на підлогу.

Нарешті промовив:
– Тату, я переживаю за тебе, що один тут живеш. Знаю один хороший пансіонат. Там тобі буде добре, і доглянутий завжди. Я вже домовився, нас чекають там. Погоджуйся.
Василь Іванович не чекав почути таке. Чи він їм заважає, що вирішили в будинок для літніх людей його спровадити?
– Навіщо?, – тільки й запитав.

Виявляється Єгор заборгував багато грошей серйозним людям. Якщо вчасно не поверне, то можуть постраждати його рідні. Він хоче продати татову квартиру, щоб розрахуватися. З братами домовився. Ось тільки найменший Віктор не відповідає йому. Тому завтра зранку потрібно їхати в пансіонат.
– Тату, ти ж не проти? – завершив свою розповідь Єгор.

Василь Іванович тільки головою кивав. Що він скаже? Що виростив синів, а вони від нього відмовляються? Тому збирав свої нехитрі пожитки. Наступного дня, по обіді, вони приїхали в будинок для літніх людей. Зустріла молода мед сестричка. Ввічлива така. Вона повела Василя Івановича в будинок, показала його кімнату. В кімнаті він буде не один. На другому ліжку сидів старенький дідусь.

– Семен Петрович, – сказав дідусь. Так і познайомилися. Син відразу поїхав. Не став чекати, поки Василь Іванович вийде попрощатися. Гірко на душі у чоловіка, але потрібно звикати.

Минуло три місяці. Василь Іванович освоївся. З Семеном Петровичем подружилися. Нелегке і в нього життя минуло, але він не сумує. Така доля, говорить. Його сюди доньки привезли. Вони хоч провідують. А до Василя Івановича жодного разу ніхто із синів не приїхав. Даремно кожного дня виглядав він у вікно. А в нього завтра день народження. Чи привітають? З Семеном Петровичем вирішили посидіти удвох відзначити. Попросили медсестру купити торт.

Другого дня зранку сиділи за столом в кімнаті два старенькі чоловіки. Пили чай з тортом. Василь Іванович не дивився більше у вікно, нікого чекати. У двері постукали. На порозі стояв Віктор. Він підійшов, обійняв тата.
– Збирайся, тату, ми їдемо додому. Моя дружина чекає, кімнату приготувала. Я не знав, що Єгор на таке здатний.
Василь Іванович подивився на Семена Петровича, той побачив у нього на щоці сльозу і кивнув головою, мов, пощастило, збирайся.

Оцініть статтю
Дюшес
Збирайся, тату, ми їдемо додому. Моя дружина чекає, кімнату приготувала. Я не знав, що Єгор на таке здатний.