Мій колишній однокласник Павло одружувався. В школі ми дуже добре дружили, тому я знала, що буду в списку запрошених. Весілля робили гойне на велику кількість гостей. Я прекрасно розуміла, що там буде багато наших спільних знайомих, які докучатимуть мені одним і тим же запитанням: «А ти досі самотня?» Терпіти не могла таких людей. Щоб уберегти себе від допитів я вирішила йти не сама, а зі своїм добрим другом Миколою. Ми дружили шість років і з цим чоловіком я могла відверто поговорити про свої проблеми та хвилювання.
Весілля було розкішне. Виїзна церемонія, жива музика, смачні страви та веселощі. Вечір проходив прекрасно. Ми з Миколою розважалися та обговорювали гостей. Тоді я звернула увагу на одного чоловіка, якого раніше не зустрічала. Запитала про нього у друга, виявилося, що це його добрий знайомий. Звали незнайомця Сашком, нещодавно він розійшовся з дівчиною після тривалих стосунків. Значить чоловік вільний і відкритий до нових стосунків.
Микола був проти нашого знайомства. Вмовляв мене всіма правдами та не правдами триматися якомога далі від Сашка. Коли я запитала у чому причина, єдине, що він відповів: «Він зробить тебе нещасною». Таке собі застереження. Звідки йому знати, що на мене чекає в майбутньому. Ця гіперопіка мене дратувала. Тому на зло Миколі я таки познайомилася із Сашком.
Хлопець був незвичайним. Такий нахабний і самовпевнений, але мені це подобалося й ще більше приваблювало. Чоловік взяв у мене номер телефону й ми почали спілкуватися. Через декілька днів зустрілися і я розуміла, що закохалася. Я з нетерпінням чекала на наші побачення. Сумувала, коли не виходило зустрітися й вірно чекала на черговий дзвінок.
З Миколою ми посварилися. Мені було прикро чути, що друг не підтримує мій вибір та продовжує пророкувати наш розрив. Через місяць після стосунків я дізналася, що вагітна. Дитину ми не планували, але для мене це була бажана дитина. Сашко сказав, що весілля не буде, просто розпишемося. Після розпису посиділи з батьками у ресторані, щоб відсвяткувати. Микола на розпис не прийшов. Я вже давно нічого про нього не чула.
Я переїхала жити до Сашка. Здавалося, що життя нарешті посміхалося мені, як же сильно я помилялася. Після того, як ми почали жити разом, Сашко сильно змінився. Він не втрачав можливості покритикувати мене. Я не так одягаюся, не так готую, погано прибираю, складаю речі неправильно. Багато їм, багато відпочиваю, не приділяю йому належної уваги. Цих претензій було так багато, що я вже втомилася все запам’ятовувати. Моє життя перетворилося на пекло.
З народженням дитини наші стосунки тільки погіршилися. Я не встигала займатися хатніми справами, увесь час йшов на немовля. Крім того, мені було важко. Пологи були ускладненими, лікар наказав мені більше відпочивати та не робити нічого важкого. Сашко проігнорував рекомендації лікаря й сказав, що нічого зі мною не станеться.
Я більше не витримувала такого життя. Зателефонувала до Миколи й попросила про зустріч, колишній друг не відмовив. Чесно кажучи, я не розуміла для чого це роблю, але зараз мені потрібно було з кимось поговорити. Ми зустрілися у парку. Микола ні капельки не змінився, коли я його побачила, зрозуміла, що сумувала. Я розповіла йому все, не приховуючи нічого. Сама не помітила, як сльози покотилися по обличчю. Микола слухав і не перебивав. Коли мені стало геть погано, чоловік мене обійняв і пообіцяв, що все буде добре. Мені дійсно стало легше.
Наступного дня хтось постукав у двері. Сашко мав ключі, гості до нас не заходили, хто б це міг бути? На порозі стояв Микола, я ніколи не бачила його таким рішучим:
-Збирайтеся. Я заберу вас із дитиною до себе. Я кохаю тебе з нашої першої зустрічі й більше не дозволю, щоб той псевдо чоловік над тобою зн ущався.
Через декілька годин я сиділа у квартирі Миколи спокійна за свою дитину та завтрашній день. З Сашком ми розлучилися. Він ще довго погрожував мені, але я не зважала. Нарешті я відчувала себе захищеною. Шкода, що Микола не зізнався у своїх почуттях раніше, можливо довелося б уникнути цього нещасного шлюбу.
