Здається, все прекрасно немає на що скаржитися, проте моя мама хвилювалася, чого Артур не робить мені пропозицію. От ми й зустрічаємося уже не перший місяць, мені скоро дитину народжувати, живемо у спільній квартирі, а пропозиції досі немає

Я працюю юристом у державній установі. Справ маю багато. Через надмірне завантаження дуже часто затримувалася на роботі. Мама казала, що як так і не зустріну ніякого чоловіка, бо вже одружена зі своєю роботою. Сприймала це як жарт, а не образу. Прекрасно розуміючи, що батьки хочуть дочекатися онуків, але для мене важлива самореалізація.

Якось на вихідних друзі вмовили мене поїхати на шашлики за місто. У хлопця подруги там дача, от і влаштували такі собі посиденьки. Як на мене, пікнік осінню не надто гарна ідея, але хто мене слухав. Їм аби привід був зібратися. У нашій компанії я була знайома зі всіма, окрім одного симпатичного незнайомця.

-До речі, Юлька, познайомся з Артуром. Ви, здається, раніше не зустрічалися! – зробила щось типу представлення Ірка. – Не хвилюйтеся, вечір довгий. У вас ще буде шанс познайомитися ближче. До речі, ви єдині тут сьогодні без пари. Це я так, між іншим.

Ми з Артуром переглянулися та посміхнулися, зрозумівши, що спільні друзі влаштувати нам щось типу побачення наосліп. Вечір минув пречудово. Шашлик смачний та соковитий, вогонь у багатті усіх зігрівав та додавав якоїсь романтичності. Ірка десь дістала гітару й церемонно вручила її Артурові.

-Просимо, просимо, просимо! – почали скандувати усі присутні.

Чоловік щиро посміхнувся й взяв до рук гітару. Його пальці швидко пробіглися по струнах, створюючи якийсь недолугий зву, а потім лунала приємна мелодія. Ніби з якогось фільму. Гості стали замовляти свої улюблені пісні. Охочі підспівували. Я не могла відірвати погляду від Артура та його рук, що майстерно перебирали струни гітари. «Такий швидкий та вправний». Я так нахабно роздивлялася нового знайомого,  що сама не помітила, що стала предметом для вивчення.

Гості розійшлися по кімнатах пізно. Якимось дивом стався збіг обставин й нам з Артуром дісталася одна кімната на двох. Ми розгублено дивилася один на одного, коли Ірка забігла побажати гарних снів:

-Ой, тільки не треба зараз городити про те, що ви не можете спати разом. Вам потрібні різні кімнати й таке інше. Ми всі тут дорослі люди. Так, я навмисне поселила вас в одну кімнату. Пора влаштовувати особисте життя. На цьому крапка. Добраніч!

-Мабуть, таки пора познайомитися офіційно – запропонував Артур. – Можеш думати про мене, що завгодно, але на підлогу не ляжу, холодно, й тобі не дозволю. Чіплятися не буду, звісно, якщо сама не захочеш – я стукнула його ліктем у бік. – Жартую! Пропоную лягти, вкритися ковдрою та розповідати цікаві історії із життя один одному.

-Чудова ідея!

Ми всю ніч не зімкнули очей. Говорили про все на світі й водночас ні про що. Мені було так легко з Артуром, жодного ніяковіння, ніби ми знайомі чи не все життя. У минулому він уже мав сім’ю. Стосунки з дружиною не склалися через різні життєві цілі. Він хотів затишку та спокою, вона слави та визнання. Мають спільного сина. Хлопцеві на разі 9 років. Артур з ним спілкується, зустрічається та допомагає матеріально.

Мені сподобалося, що він залишається відповідальним та хорошим татом для своєї дитини. Оскільки нас так майстерно намагалися звести цілий вечір, ми вирішили таки сходити на побачення, а за ним на ще одне й так далі, поки чоловік не запропонував з’їхатися.

Спершу ми орендували квартиру, а коли дізналися, що я вагітна, вирішили придбати власне помешкання. Тим більше, що і я, й Артур мали відкладені гроші.

Здається, все прекрасно немає на що скаржитися, проте моя мама хвилювалася, чого Артур не робить мені пропозицію. От ми й зустрічаємося уже не перший місяць, мені скоро дитину народжувати, живемо у спільній квартирі, а пропозиції досі немає. «Ну не буду ж я у нього про це запитувати!» – заперечила я матері, але й сама почала хвилюватися й думати у чому справа.

Хоч це й не зовсім правильно, але вирішила скористатися службовим становищем та з’ясувати, що там у нього з колишньою дружиною. Те, що відкрилося мене засмутило. Артур досі офіційно не розлучився з першою дружиною. Ясна річ, що тому ми й не можемо розписатися! Та питання в іншому: чому ні він, ні вона не подали на розлучення? Ким тоді я рахуватимуся для нього?

Оцініть статтю
Дюшес
Здається, все прекрасно немає на що скаржитися, проте моя мама хвилювалася, чого Артур не робить мені пропозицію. От ми й зустрічаємося уже не перший місяць, мені скоро дитину народжувати, живемо у спільній квартирі, а пропозиції досі немає