Для мене народь. Ти ж знаєш, у мене не може бути дітей…
Народь дитину, для мене народь. Ти ж знаєш, у мене не може бути дітей…
Перший день у вузі почався з лекції. Олена довго блукала коридорами, поки не знайшла потрібну аудиторію. Не встигла сісти на останнє місце в першому ряду, як увійшов викладач. Представився і почав розповідати, чим вони займатимуться цього року. Казав, що в екзаменаційні білети увійдуть питання з лекцій — у підручниках їх нема. Радив відвідувати заняття зараз, аніж потім перед сесією шукати відповіді в інтернеті.
Тут відчинилися двері, і в аудиторію увійшла сліпучо яскрава дівчина. У залі захихикали. Викладач миттю обернувся до неї.
— Ви на лекцію? Як вас звати? — сухо спитав він.
— Ганна Миколаївна Коваленко, — нітрохи не зніючись, жваво відповіла дівчина.
— Що ж, на перший раз пробачаю, Ганно Миколаївно. Наступного разу намагайтеся не запізнюватися. Запізнілих я не пускаю на свої лекції. — Він повернувся до затихлого залу. — Це стосується всіх! Про що ми тут говорили, повторювати не буду — потім у когось запитайте. Сідайте. Отже…
Дівчина промайнула до першого ряду, намагаючись не цокати підборами. Олена посунулася, звільняючи їй місце.
— Привіт. Що він тут розповідав? Лякав? — прошепотіла яскрава, схожа на жар-птицю, студентка.
— Тихо, вижене, — шикнула на неї Олена.
На перерві вони познайомилися. Ганна виявилася з-під Києва — щодня їздила на електричці. Не розрахувала в перший день час і запізнилася. Олена приїхала з Чернігова, жила в гуртожитку.
Ганна була яскравою, веселою, до навчання ставилася легко, через оцінки не переживала. Дивувалася, як Олена може цілими днями сидіти над підручниками.
— Та яка різниця, буде диплом синій чи червоний. Головне — вдало вийти заміж, гарно влаштувати життя, — казала Ганна.
— Я мамі обіцяла добре вчитися. Вона сама мене виховувала. Теж вступила до інституту, закохалася, завагітніла. А хлопець, мій батько, обіцяв одружитися, та не одружився. Коли я народилася, мама кинула інститут. Вона боїться, що я можу повторити її долю. Як же їй було важко… Хочу, щоб мама мною пишалася, а не плакала.
— Ну-ну. Так і зсохнеш над своїми книжками. А коли жити? — не здавалася Ганна.
— Ось отримаю диплом — і житиму, — засміялася Олена.
Попри різне ставлення до навчання й життя, дівчата подружилися. Олена відвідувала всі лекції, давала конспектувати подрузі. Загалом допомагала Ганні в навчанні, прикривала, коли та прогулювала. А Ганна бігала на танці, зустрічалася з хлопцями, ні в чому собі не відмовляла. Багато хто намагався відкрити Олені очі на «подругу», мовляв, та використовує її.
— Та й що? Дружба рідко буває безкорисливою. Один завжди використовує іншого, — відповідала Олена.
На четвертому курсі Ганна закохалася й зовсім кинула навчання. Якби не Олена, її б виключили з інституту. На початку останнього курсу Ганна «залетіла».
— Хотіла зробити аборт потихеньку, але Стас дізнався — такий крик підняв. Одним словом, я виходжу заміж. Ти будеш свідком на весіллі. І не сперечайся, — оголосила вона подрузі.
Перед самим Новим роком відгуляли галасливе весілля, а перед держекзаменами Ганна народила хлопчика. На екзамени приходила з плутаною від втоми мовою. Викладачі з жалю ставили їй трійки.
А Олена отримала червоний диплом і збиралася їхати додому, до Чернігова.
— Ти що? З таким дипломом тобі в Києві всі двері відкриті. Що ти в своєму Чернігові робитимеш? А я як без тебе? Я поговорю зі Стасом. У його батька своя фірма — візьме тебе на роботу.
— Мама чекає… — спробувала заперечити Олена.
— Нікуди твоя мама не денеться. Вона тільки радіРоки минули, і коли Світлані стало шістнадцять, вона знайшла старі листи у комоді й усвідомила, хто її справжня мати, але вирішила ніколи нікому не говорити, бо кохала обох.
