Коли мені виповнилося шість років, мої батьки вирішили р0злyчuлucя. Мені було важко пережити той період, адже до того між ними ніколи не виникало жодних непорозумінь. Вони любили та поважали один одного, я завжди мріяла про таку ж сім’ю. Мама з татом одружилися дуже юними – татові було дев’ятнадцять, а мамі вісімнадцять років. Попри все вони жили добре. Тому я ніяк не могла зрозуміти, чому батьки все ж р0зiйшлucя, якщо на це не було причин.
Відтоді я залишилася жити з мамою. Тато ж сплачував аліменти та приїжджав до мене двічі на тиждень.
Попри те, батько щоранку відвозив мене до школи. Але того дня він, як ніколи, затримувався. Я почала хвилюватися, адже досі такого не було з його сторони. Я вирішила набрати його номер, але по той бік почула лише гудки. Для мене була дуже незвична така його поведінка, отож я сама пішла в школу.
Після уроків я зателефонувала до мами та розповіла їй про те, що батько так і не дав про себе чути.
Мама й сама здивувалася, а потім сказала:
– Можливо, його Наталя затримала чи в неї щось трапилося?
Наталія – нова батькова жінка. І хоч я була не в захваті від їхніх стосунків, але людина вона не погана. Батько здавався біля неї щасливим.
– Мамо, спробуєш сама зателефонувати татові, – попросила я.
Згодом я вкотре набрала батька, але він не відповідав. Я почала неабияк нервувати. Тато точно так би не зміг зі мною вчинити, він завжди вчасно приїжджає за мною. Тоді я набрала Наталю, а у відповідь почула її плач. Вона не могла зупинити своїх емоцій. Довелося витратити десять хвилин, щоб вона хоч трохи заспокоїлася та змогла мені все пояснити.
Вранці батькові стало зле. Як виявилося, у нього трапився інсульт. Зараз він у лікарні. Лікарі поки нічого не говорять про його стан.
Тож без згоди мами я вирішила з’їздити в лікарню. Її реакція мене здивувала, бо мама також дуже засмутилася з цього приводу і почала плакати. Я зрозуміла, що батько досі не байдужий їй. Ми удвох пішли в лікарню. Мама першою побігла до лікаря, щоб про все дізнатися. Зранку він став себе погано почувати, і добре, що поруч була Наталя, яка вчасно викликала швидку допомогу.
Тато ледь-ледь говорив. І перше, що його здивувало, чому мама прийшла сюди. Вона тільки мовчки відвела погляд вбік. Батько також аж зніяковів, побачивши маму. Я помітила, що між ними точно ще є якісь почуття. Я запитала, скільки батькові доведеться ще пролежати в лікарні і як він себе почуває. Він дуже повільно тихим голосом відповідав на мої питання, але його очі постійно дивилися в сторону мами.
Я вирішила, що їм, мабуть, потрібно залишитися удвох та про все поговорити. Тож я вийшла з палати, хоч цікавість таки взяла гору, і я почала слухати за дверима їхню розмову.
– Для чого було стільки приносити їжі? – запитав тато.
– Тобі потрібно добре харчуватися. Ми так перехвилювалися за тебе…, – відповіла мама йому у відповідь.
Хоч я не бачила їхніх облич, але по голосі було чутно радість та хвилювання одночасно.
– Я радий, що ти прийшла…, – продовжив тато.
А потім у палаті запанувала мовчанка. Я тихенько вирішила поглянути крізь шпарину і помітила, як вони обіймаються. Я пішла на вулицю, щоб не заважати їм.
Відтоді все змінилося. Мама щодня приходила до батька, приносила йому їжу.
Коли тата виписали з лікарні, вони навіть разом вирішили згадати молодість і сходили в кіно. Мама ж почала гарно одягатися, від неї завжди пахне парфумами, а на обличчі за стільки часу я помітила посмішку.
Між мамою і батьком точно щось є. Я поки що вдаю, ніби нічого не помічаю. Боюся їх налякати. А то вони в мене як діти.