Вікторія йшла до свого будинку. Вже темно, нічого не видно. Раніше на стовпі світила лампочка. Нині вона не горить. Через декілька кроків дівчина зачепилася і впала. Нещодавно пройшов дощ. Тому вигляд у Вікторії зовсім не для світла. Впала прямо в калюжу. Сукня мокра, з неї капає, сумочка відкрилася і в ту калюжу висипалися всі речі, і телефон також. Ледь не плаче, навпомацки зібрала речі, і швиденько завернула до свого будинку.
На подвір’ї зустрів чоловік. Він дивиться на годинник, дружина запізнюється. Вийшов, щоб піти зустріти та побачив, що лампочка на стовпі знову не світиться. Якраз в цю хвилину Вікторія зайшла додому. Вона зі сльозами говорила, що поки таке буде. Лампочку чоловік вішає, а через день чи два, її знову немає. Вікторія через тиждень працює в другу зміну, тому й повертається пізно увечері, коли надворі темно. І треба ж такому, щоб якраз перед їхнім будинком стали проблеми зі світлом.
Наступного дня Павло купив від себе і знову повісив лампочку. Закріпив шнурівку і протягнув до себе додому. Якщо хто викручуватиме лампочку, шнурівка смикатиме кільце, до якого прикріплена. Так чоловік дізнається, що якраз в цей момент крадуть. Два дні тихо. На третій вечір шнурівка засмикалася. Павло тихенько вийшов за подвір’я і посвітив ліхтариком на стовпа. Звідти по драбині спускався сусід. В руках тримав лампочку.
Від несподіванки, що на нього впало світло, сусід випустив лампочку з рук. Та впала і розбилася. Павло підійшов до чоловіка і сказав, щоб назавтра лампочка була на місці. Інакше розповість всім сусідам, і йому буде непереливки. Відтоді увечері лампочка горіла завжди.
