Жахлива правда відкрилася випадково. У моєї чотирирічної сестрички, Олесі, виявили пупкову грижу. Лікарі сказали не затягувати. Чим раніше прооперують, тим краще. Олеся без тата навіть слухати не хотіла про лікарню. Дочекалися, поки він повернеться з рейсу, і батько провів її аж до операційної.
Таточку, ти мене тут чекатимеш? ридала сестричка.
Куди ж я подінуся, серце? Звісно чекатиму. Чого ж ти плачеш, ти ж у мене така смілива?
А де я плачу? Я просто зітхаю!
Її забрали. Звичайна планова операція. Але батьків попросили здати кров це була обовязкова умова.
А в неї ж тільки з одним із нас співпадає, сказав тато. Може, спершу зробите проби? Щоб ми вам зайвої не здавали.
Кров ніколи не буває зайвою! рішу сказав лікар.
Мама з татом здали кров. Мати була бліда, здавалося, ось-ось знепритомніє. Потім не могла всидіти на місці. Бігала до процедурної, розмовляла з медсестрою. Врешті Олесю привезли з операційної, батько пішов її зустрічати, як і обіцяв. Просидів із нею увесь вихідний. Мама заспокоїлася, провідала доньку і повезла мене додому, хоча я й відмовлявся.
Я теж можу з нею посидіти, уперто наполягав я.
Мені тоді вже виповнилося одинадцять. Олесю, свою маленьку світловолосу сестру, я любив найбільше на світі. Мабуть, навіть більше за маму й тата. А як її не любити? Янгол. Світловолосий янгол у плоті.
Уявіть собі невеликий райцентр із районною лікарнею. Новою, обладнаною навіть із банком крові. Але селище завжди залишається селищем. Минуло три дні Олеся вже була вдома, тато збирався у рейс. Пішов купити цигарок у дорогу. А повернувся наче грізна хмара.
Таточку заверещала Олеся з кімнати (у неї ще був постільний режим), Ти приніс мені мої улюблені зефірки?
Батько залишив пакет із магазину у коридорі. Наказав мені йти до сестри. Взяв матір за руку і завів у кухню.
Василю Василю, що з тобою?
А в кухні була розмова, про яку я довідався лише через роки тоді ми з Олесею нічого не розуміли. Вона була ще мала, а я слухався батька. У кімнаті так у кімнаті. Олеся заплакала і почала вимагати тата й зефір, я запропонував їй почитати. Дякувати Богу, вона погодилася.
У кухні Василь, розплющивши очі, підійшов до Ганни так близько, що вона притулилася до стіни. Відступати було нікуди.
Це правда? Що Олеся не моя?
Та як що Василю, ти в розумі? Як ти можеш таке говорити?
А я тобі скажу, як. У мене кров друга позитивна, у тебе перша позитивна. А в неї він кивнув у бік дверей третя негативна. Якщо щось переплутали, можна ж перездати.
Ганна рішуче відсунула чоловіка, підійшла до столу, сіла. Схилила голову на руки й простонала:
Сволочі. Ну просила ж! Чого їм усім треба? Заздрять, Василю, на наше життя. У нас усе є. І діточки вон які гарненькі.
Просила, значить ну, зрозуміло.
Він вийшов із кухні, де залишилася плакати Ганна. Всього раз і помилилася з інженером із командировки. Чоловік постійно у рейсах. У кіно чоловік-далекобійник це романтично. А в житті холодно й нудно. Ганна вирішила, що треба щось робити! Адже він-то, напевно, теж не святий. Вона схопилася й побігла за Василем, але його вже й слід простив. На столі самотньо лежала коробка зефіру.
Після рейсу батько поговорив зі мною серйозно. Проси
