— Олечко, ти скоро? Зараз прийдуть Марічка з Тарасом, — нетерпляче сказав Андрій, зазирнувши у спальню.
— За хвилинку. Трохи ще, — відповіла Оля, не відводячи погляду від дзеркала у шафі.
Вона провела помадою по губах, легенько струснула головою, щоб трохи розкуйовдити ідеальну зачіску, поправила комір сукні і тоді вже обернулася до чоловіка.
— Готова, — усміхнулась вона йому.
— Ох! Яка ж ти у мене гарна… — Андрій підійшов і обійняв Олю.
— Обережно, помада, — Оля відхилила голову, щоб не замазати його сорочку, і глянула на нього ніжно, злегка хитренько.
— Оль… — почав Андрій приглушеним голосом, але в цю мить у двері подзвонили. — Ну ось, — розвеселившись, розпнув обійми, зітхнув і піш відчиняти.
Оля ще раз глянула в дзеркало, поправила сукню і пішла за ним.
У передпокої вже жартував Тарас із величезним букетом троянд. Поруч стояла його дружина Марічка з подарунковим пакетом у руках.
— Де ж іменинниця? Чому гостей не зустрічає? — гукав Тарас, шурша обгорткою квітів. Побачивши Олю, зробив крок уперед. — Ну нарешті. Оленько, ти, як завжди, чарівна. Андрію, дивись, заберу. Олю, дай поцілую! — Він дзвінко чмокнув її в щоку і тільки потім подарував букет. — Бажаю тобі…
— Та годі, роздягайся вже, а тости на стіл залиш, — перебив Андрій.
— Андрійку, достань тапочки, я квіти поставлю, — сказала Оля і пішла на кухню.
У квартирі відразу стало тісно й галасливо. Тарас, потираючи руки, оглядав накритий посеред кімнати стіл.
— Оленько, ти чарівниця! Такий стіл накрила, я зараз слиною подавлюся, — зітхнув він.
— Трохи потерпи, — засміялась Оля, заносячи вазу з трояндами до кімнати. Поставила букет на столик біля вікна.
— Балакун… — ледве чутно пробурчала Марічка, косячи на чоловіка.
Оля підійшла і поклала їй руку на плече, ніби хотіла заспокоїти. У цю мить знову подзвонили у двері, і вона пішла зустрічати нових гостей.
— Це Ліза, а це моя сестра Оля, — представив Максим дівчат одна одній і подав Олі букет.
— Дуже приємно, — усміхнулась Оля. Ліза ледь помітно кивнула. — Вибач, тапочок більше немає.
— Нічого, я Лізі свої віддам, — сказав Максим.
Оля здивовано подивилася на брата. Її погляд говорив: «Що у вас спільного?»
— Запрошуй до столу, сестричко, — сказав Максим, не помітивши її виразу.
Вони зайшли до кімнати.
— Мого брата всі знають, а це Ліза, його нова дівчина, — представила Оля. — Далі сам, — шепнула вона братові і пішла з квітами на кухню.
Ще однієї вази у них з Андрієм не виявилося, тому Оля поставила букет у літрову банку і залишила на столі.
Повернувшись, вона побачила, що гости вже розсілися. Андрій показав їй на стілець у кінці столу. Оля сіла і з подивом помітила, що Тарас і Марічка сиділи окремо — по різні боки.
Андрій вже розливав чоловікам коньяк, а жінкам — вино. Ліза сиділа пряма, холодна і байдужа. Максим поклав їй у тарілку салат, але вона, здавалося, навіть не помітила.
*«Оце так… Від неї віє морозом. У Макса були дівчата, але ж живі, а ця наче кіл проковтнула»*.
Думки Олі перервав Андрій. Він підняв келих, ніжно дивлячись на дружину, і почав говорити тост.
Усі замовкли. Потім задзвеніли келихи, застукотіли виделки…
Оля оглянула присутніх. Тарас шумно їв, хвалячи їжу, і час від ча— Я знаю, що у нас все вийде, — тихо сказала Оля, тримаючи руку Андрія, коли вони їхали додому під тихий дощ, що стукав по даху, наче добрий знак.
