Чоловік придбав будинок в селі. Таким чином він привітав мене з тридцятиріччям. Ми облаштували територію для відпочинку. Побудували бесідку, оформили садок, виділили місце для квітника. Облаштування райського куточка зайняло два тижні. Цей час прийшов дивно. Мені подобалося працювати з землею, але був один мінус.
Наша сусідка-Галина прибігла знайомитися, як тільки ми вийшли з автомобіля. Я зраділа тутешній гостинності, але не на довго. Ірина, сусідка з правого боку, одразу попередила про Галину. Жінка безвідповідальна, народжує дитину через кожні два роки, незаміжня, а все потомство від різних чоловіків. Як так можна жити, я гадки немаю. В Галини десять, — ДЕСЯТЬ! — дітей. На що вона живе?
Галина взялася за мого чоловіка. Вона просила його допомогти принести води. Коли чоловік ставив відра біля її огорожі, Галина хапала його за руки і тягла до хати. Вона варила борщ чи смажила картоплю і слізно благала мого чоловіка залишитися на обід. Він в мене гарно вихований, грубо відмовити не може, а м’яко — Галина не розуміла.
Жінка вдягала яскраві сукні, накручувала волосся та фарбувалася всіма кольорами райдуги. Вона приносила до нашої огорожі пироги чи торти власного виробництва і кликала мого чоловіка. Мене жінка ігнорувала. Вона твердо вирішила відбити в мене чоловіка.
Я не хочу над нею сміятися. Комусь природа дала мізки і красу, комусь щось одне, а когось обійшла стороною. На жаль, Галина відносилася до третьої групи. Вона закінчила дев’ять класів, нігде не працювала, а її діти бігали обідрані по вулиці.
Їдучи додому, чоловік сказав:
— Нарешті цей жах закінчився. Люба, ти ж не ревнувала?
Я похитала головою в право та в ліво.
— Я не бачила приводу, коханий. Думаю, тобі, як і мені, шкода Галю.
— Лякає, що вона завжди буде спокушати мене пирогами. — Сказав чоловік. Говорячи ці слова, він вжався в сидіння, ніби хотів втекти від залицянь Галини.
Я посміялася і поцілувала чоловіка в щоку.
