Оце шукаєш? простягнула вона йому листа.
Колян раптово зблід.
Ірчик, ти ти не так зрозумій Це Це
А про що мені не слід знати, Колю? Що мати мого чоловіка жива і сидить у колонії?! Що ви обоє вважаєте мене наївною калинкою?!
Та ну, місяць? Ір, ми ж домовлялися до осені точно!
Мій молодший тільки-но в садочок пішов, роботу поруч знайшла…
Що сталося, Колю?
Ми ж платимо вчасно, не галасуємо
Справа не у вас, Іра запнулася. Мушу повернутись до своєї квартири.
Чекай, ви з чоловіком посварились?
Не став, будь ласка, зайвих питань.
Рівно місяць від сьогодні! Я все порахую, завдаток поверну. Пробач
Іра кинула слухавку й здригнулася. Як би швидше поставити крапку в усьому цьому
***
Ірина не могла відвести погляду від конверта, що лежав на кухонному столі.
Звичайного конверта, який вона п’ять хвилин тому витягла із поштової скриньки разом із купою реклами й квитанцією за інтернет.
Але зазвичай пошту забирав Лесь, а сьогодні скриньку відкрила вона
Печатка. Зворотна адреса ДКВС України, Кропивницька виправна колонія 6.
І підпис: Суворенко Любов Никифорівна.
Це ім’я Ірина чула від чоловіка так звали його матір. Ту, якої вона жодного разу не бачила.
Вона й гадки не мала, що жінка, яка привела на світ її чоловіка, ще жива
У мене нікого нема, Ір, сказав Лесь на третьому побаченні, коли вони розтирали замерзлі руки після дощу в дешевій кавярні. Батько ще до мого народження пішов, я його й не памятаю.
А мама… її не стало, коли мені двадцять було. Серце. Тож я такий собі вітер, самотній.
Зовсім сам? Ірина тоді ледь не розплакалась від співчуття. Немає ні тіток, ні дядьків?
Є там хтось у Поліссі, так років сто не бачилися.
Ти знаєш, так навіть легше. Жодних сімейних драм, неділь у тещі. Тільки ти і я.
Вона тоді подумала:
“Який він сильний. Стільки пережити і не зламатися”
Ірина його оберігала, ніби хотіла віддати ту любов, яку він не отримав від матері.
Потім було скромне як для своїх весілля.
З Іриної сторони батьки, дві подруги; з його лише Колян, друг дитинства, цілий вечір мовчазний і відвертає погляд.
Тоді вона думала, що це через соромязливість. Тепер розуміла: Колян боявся щось ляпнути.
А де вона похована? спитала якось через півроку після весілля. Може, поїдемо поприбираємо? Все-таки мама
Лесь сіпнувся, відвернувся, ворушив комірцем.
Та далеко. На тому кладовищі майже нікого вже. Я сам якось поїду. Не варто тобі туди Важка там енергетика.
Та закінчили з цим. Давай про живих думати, добре?
І вона повірила. Дурепа!
***
Вхідні двері клацнули Ірина миттєво сховала конверт у шухляду столу, й притрусила знижковими купонами із “Сільпо”.
Привіт, кохана! Лесів голос у передпокої такий же теплий, як завжди. Як наш чемпіон? Не бешкетував?
Він зайшов на кухню, обійняв Ірину, потягнувся до її чола, та вона відсторонилася.
Що з тобою? Втомилась? занепокоєно вдивлявся їй у обличчя. Знову Назарчик не давав спати?
Я зараз переодягнуся, заберу його, а ти відпочинь.
Я і вечерю приготую.
Не треба, я не голодна. Лесю, сьогодні пошту приносили
Він на секунду застиг, зовсім трохи, та Ірина це вловила.
Та? Що там? Знову рахунки?
Рахунки. Ще реклама. Та й все.
Він полегшено видихнув.
Значить, добре! Мию руки й іду до сина, скучив страшенно.
Ірина дивилася в спину чоловікові. Людина, з якою жила й ростила дитину, стояла перед нею і брехала.
Брехала так нахабно, що зявлялась гіркота.
“Вважай мене сиротою”, говорив він.
А із колонії пише Любов Никифорівна.
За що ж вона там? Людське життя згубила? Вкрала? Афери? І ще скільки сидіти?
Ірина раптом уявила: через рік у їхні двері постукає жінка зі сталевими очима, з минулим у таборах.
І скаже:
“Здрастуйте, синочку, здрастуй, невістко. А де внук? Житиму тепер у вас”.
Ірина боялася не за себе, а за Назарчика.
Як він зможе рости поруч із бабусею, в якої за плечима строк?
Як взагалі можна підпускати до дитини таку родичку?
Іро, ти чай питимеш? долинуло з кімнати. Тут у «Сільпо» акція на підгузки, буклет у шухляді. Завтра б купити.
Вона не відповіла, а вже відкривала застосунок “Приват24”, перевіряючи, чи вистачить коштів на перший час.
Квартира на околиці це плюс.
Квартиранти зїдуть за місяць. Найголовніше витримати цей місяць і нічим себе не видати.
***
Лесь із самого ранку цілував Назарчика в пухку щічку і обіцяв захопити морозиво.
Ірина дивилася і відчувала тільки відразу. Як можна так підло брехати? Хіба таке можна приховувати?!
Коли чоловік пішов, дістала листа. Руки тремтіли розірвати конверта чи втриматись? Може всередині щось таке, після чого не зможе піти
Ні, твердо мовила сама собі. Байдуже, що там. Він брехав мені два роки!
У двері постукали, Ірина злякано підскочила.
Батьки попереджають, подруги? Заглянула в вічко на сходах стояв Колян.
Він метушився, жмулив руки в кишені й весь час зиркав на ліфт.
Ірина відчинила.
Колю? Лесь на роботі.
Та я знаю, Ірка почухав потилицю, Просто проїздом, Лесь казав ключі від гаража міг вдома забути?
Мали б десь на шафці бути.
Ключі? Ірина звела брову. Їх тут немає. Може, ти погано шукав?
Ну, він так казав Слухай, Ір, він ще просив листа з ящика забрати. Я глянув порожньо. Ти пошту не брала?
Брала. А що?
Колян помітно занервував.
Та так Одну посилку із запчастинами чекаємо, Лесь просив перевірити.
Ірина вийшла на кухню, взяла сірий конверт, повернулась:
Оце шукаєш? простягнула лист.
Колян поблід.
Ір, ти це Лесь Це
Що таке, Колю? Що мати чоловіка жива і відбуває строк? Що ви мене маєте за наївну калину?
Що я народила дитину чоловікові, у якого за спиною тиша й брехня?
Ір, він же не хотів тобі боляче! Колян шепоче гарячково. Він хотів перемикнутися на нове, не тягти цього на тебе.
Мати його Вона така жорстка людина, та й насиділася по зонах вдосталь.
Він не лукавив, хотів просто нової родини без тіней минулого.
Витерли? Ірина криво всміхнулась. Колю, як можна витерти мати з памяті? Це підло.
Він позбавив мене вибору! Я мала знати, до чого входжу.
Та яка там сімя! махнув рукою. Там лише вона, та її темні справи.
Ір, віддай листа, га? Ти ж не читала? Лесь сам забере й все розповість.
Іди, Колян, тихо мовила вона. І листа не віддам. Він адресований Лесю Суворенку й тільки він його отримає.
Вона голосно зачинила двері перед носом ошелешеного Коляна.
***
Весь день Ірина ходила, як у тумані. Годувала сина, гуляла у дворі, та думки крутилися навколо листа.
Що взяти насамперед? Візочок, документи, речі. Меблі до біса!
У своїй квартирі є стара тахта, шафа. Достатньо.
До шостої вечора була спокійна.
Накрила на стіл, приготувала вечерю, вклала сина. Сіла чекати.
О, смачно пахне! Лесь, повернувшись, старанно робив вигляд, що все добре. Дивись, який мобільний купив Назарчикові! Ось там колискова гарна.
Ірина мовчки сиділа за столом, перед нею злощасний конверт. Лесь помітив і відразу похнюпився.
Знайшов Колян? ледь чутно.
Я знайшла. Колян приходив за твоїм дорученням, хотів забрати. Я не віддала.
Чоловік важко сів напроти.
Чому, Лесю? Чому сказав, що її нема серед живих?
Бо для мене її не стало ще дванадцять років тому, сльози блищали в його очах. Як сіла вперше, після звільнення була й знову туди.
Ти з нормальної сімї, твій тато працював інженером, мама вчителькою. Ти б її і не зрозуміла Вона шахрайка. Аферистка.
І тому ти вирішив брехати? Цілий рік? Ірина зірвалася. Ти ж цим усе наше довіря спалив дотла!
Я боявся втратити тебе! Лесь також підвищив голос. Ти б точно пішла! Сказала б: «Ні, не хочу мати справ з цим». Я прагнув, щоб Назарчик ріс у здоровій атмосфері! Вирішив, що краще сирота, ніж син злодійки!
А тепер він просто буде дитиною розлучених, холодно кинула Ірина.
Лесь затерп.
Ти що Серйозно, Іро? Через лист? Через те, що я приховав?
Через те, що ти мені чужий, Лесю. Якщо ти так спокійно змалював смерть матері, про що ще ти брехав?
Хто твій батько, справді? Може, крутиться десь поряд?
Не нісенітницю
Я вже все вирішила. Квартирантам написала. Через місяць ми з Назаром переселяємось. Завтра подаю на розлучення.
Лесь благав стояв навколішки, просив подумати, клявся, що ця брехня заради добра.
Та Ірина вже не слухала.
***
Квартиранти виїхали, тепер Ірина з сином живуть у своїй квартирі. Подружжя розлучилося, та Лесь не втрачає надії повернути дружину. Не розуміє що ж не так? Він же беріг сімю
Сина бачить часто, допомагає чим може. Але серце Ірини вже не розтопити. Вона повертатися не збирається.
